В книге Юрия Винничука
"Место для дракона" все переворачивается с ног на голову: дракон вовсе
не февраль и кровожадный хищник, поедающий пышных молодых, а хороший
травоядный мечтатель и романтик. Радуется бабочкам, пишет стихи и читает
Библию. У его пещеры вместо человеческих останков радуют глаз ухоженные
клумбочки мальв, а свое пламенное дыхание он направляет только вверх -
чтобы не уничтожать природу. А самое интересное, что дракон, он же
Григорий, пишет стихи.
Только одна вещь остается неизменной: в мире до сих пор действуют
"драконьи законы". Традиции, мыслит обладатель, в княжестве которого
миролюбиво живет дракон Григорий, обязывают что-убить дракона. Поэтому
княжеские посланцы созывают рыцарей с отовсюду, однако, собравшись
вместе, отважные рыцари ... разъехались, ведь "свирепый хищник" и
понятия не имел с кем бороться, чтоб не нанести никому вреда.
Вот такая каламбурная завязка Винничуковои повести-сказки. Далее, как по
сценарию, начинается коварная игра на человеческих, то есть на
драконьих, эмоциях: князь все чаще наведывается к своему будто вторая
дракона и рассказывает о хлопотах через него. Слаб Григорий, он же
"кровожадный" дракон, соглашается драться с рыцарями, чтобы угодить
князю.
"Жизнь обладателя не стоит и одной строки поэта", - в отчаянии говорит
Григорию его наставник и учитель, одинокий старый отшельник. - "Зачем
воспитывал в нем понимание красоты и добра? Зачем сделал из него поэта?
Поэты так тяжело умирают, и нет им в этом мире места, потому что они
приезжие ".
Продолжая демонстрировать весь парадокс происходящего, автор заключает в
уста драконы не менее парадоксальную прощальную молитву к Господу.
Но принесло убийство дракона спокойствие и мир в княжество? Нет, оно
только пробудило злые инстинкты. "Что произойдет, когда народу будет
мало смерти змея, потому что зло ним не иссякло? Что будет, когда он
бросится искать и другие источники зла? Одного дракона на всю страну
мало. Где взять еще столько драконов, чтобы каждый имел кого распять?
Где взять столько юд, чтобы имели кого переложить вину? Когда народ не
имеет кого проклинать - силы его ослабевает. Боже Пошли нам драконов! »-
Размышляет автор.
Дополняет эти апокалипсистични размышления фастасмагория о тоталитарном
город крыс "Добро пожаловать в Щуроград". Автор говорит устами главного
персонажа: "Мы народ лириков, а не воинов. И уже поэтому обречены на
гибель. Народ, который не породил ни диктатора, не может называться
нацией. Это только толпа, объединенная языком, вышивками и песнями о
бессмертии. Учтите - поют о бессмертии, находясь на пороге смерти! »На
таких несколько жутких мыслях хотим завершить наше повествование. Все
остальное пусть подскажет сердце и прочтения пророческого "Места для
дракона" - второй книги из серии "Произведения" Юрия Винничука.
Образ копача Бонавентури в п'єсі Івана Карпенка-Карого "Сто тисяч"
<span> У п'єсі І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" виведені два основних образи. Перший - це ненажерливий сільський глитай Герасим Калитка, що увібрав у себе найгірші риси вдачі: грубість, жадобу, скнарість, гонитву за наживою. У цьому образі автор показав тих, хто із соціальних низів видерся на виший щабель і на чужім нещасті влаштував свій добробут. </span>
<span> Другий - це копач Бонавентура, який щодалі більше опускається на соціальне дно. Бонавентура не може пристосуватися до нових умов. Та він, мабуть, і не збирається цього робити. Він живе у якомусь своєму світі, незрозумілому для інших. Живе своїми мріями, його зовсім не бентежить те становище, в якому він опинився. Не дає йому спокою тільки один предмет - Боковенька. Бонавентурі здається, що саме там за одному йому зрозумілими прикметами він відшукає скарб. А викопані гроші він мріє витратити не на побутові потреби, а на мандрівку до Парижа. Він навіть вміє "балакати" по-французьки. </span>
<span> Бонавентурі докоряють, що він тридцять літ шукає грошей, але й досі нічогісінько не знайшов, але копач велике значення надає тим речам, які він все-таки викопав: окам'янілому дереву, ступці мідній, сковороді. Він усіх переконує, що ці предмети важливі для науки. Копач навіть одіслав їх одному професорові, що кургани розкопує. </span>
<span> Копач - дуже щедра людина. Бажаним скарбом він поділився б з усіма, хто б його попросив. Тільки чесним шляхом мріє розбагатіти Бонавентура, а про нечесний прибуток він говорить: "Я, слава богу, вік прожив, а й тріски чужої не взяв". </span>
<span> Крім того, що Бонавентура багатий своєю мрією, він багатий на всякі жарти, дотепи та прислів'я. З повагою ставиться Бонавентура до науки: "Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш". Закликає він і інших не йти проти науки. Знає також копач напам'ять всі вірші Шевченка, цитує "Енеїду" Котляревського. </span>
<span> У господарських справах Бонавентура був дуже неосвічений і непрактичний. Хоч він, осмислюючи свій досвід, і казав: "Тілько гляну, зараз бачу", - проте давав такому хазяїну, як Калитка, зовсім не хазяйські поради: завести садок, ставок, пасіку. На що Калитка одказував йому: "Ви все на витребеньках!" Та попри всі свої "витребеньки", Бонавентура дуже простий у побуті. Коли зайшла мова про відпочинок, він попросився в клуню. "Я не люблю, знаєте, там всяких ніжностей: перин, подушок. Є сама - добре, а нема - кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув - мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув"... </span>
<span> У образі копача Бонавентури автор п'єси показав низи тогочасного соціального ладу, що складалися з обіднілих вкрай селян і розорених поміщиків, які не могли пристосуватися до існуючих умов. </span>
Я вважаю що мишка вчинила правильно, покаравши своїх господарів. Адже кожна інша людина вчинила так само. В цій казці мишка асоціюїця з справедливістю. Ця казка повчає нас, що не треба бути жадібними і не наживатися на чужому горі.
Моя улюблена тварина -- кішка. Я з дитинства хотів мати кота. І, нарешті, моя мрія збулася -- у мене удома з'явився сіамський кіт Кузя. У Кузи світло-коричнева мордочка, темні вушка, лапки і довгий смугастий хвіст; гнучке подовжене тіло, велика кругла голова, на мордочці щетинисті вуса, борідка і яскраво-блакитні очі. Колір очей міняється, коли він злиться або погрожує, зіниці стають то червоні, то зелені. Уші у кота завжди насторожі; вони уловлюють щонайменший шерех.
<span>Кузя -- тварина вередлива. Якщо у нього гарний настрій, він грає, дозволяє себе гладити, дозволяє іншій тварині є зі своєї миски, але якщо у нього поганий настрій, він попереджає про це своєрідним нявканням, тоді його краще не чіпати. Кузя серйозний, бійцівський кіт. Коли ми були в селі, він бився з усіма котами. Першим у бійку він не вступає. Спочатку він як би попереджає: виє осоружним голосом. Майже на сто вісімдесят градусів повертає шию; шерсть у нього встає дибки, а хвіст "перетворюється" на розбещену щетинисту щітку. Жалості до суперника у нього немає. Він б'ється до тих пір, поки супротивник не утече. Кузя -- дуже розумний кіт. Він навчився лапами відкривати холодильник; дверці шаф. Якщо вхідні двері не закриті на замок, то він висітиме на ручці до тих пір, поки двері не відкриються. Кузя любить дивитися телевізор, полювати на ящірок, жаб, птахів. Та все ж він дуже добрий кіт і любить своїх хазяїв. Мені дуже подобається наш кіт. </span>