<span>Я дуже люблю ходити у походи. Це захоплення я перейняла у своїх близьких друзів. Це дуже цікаво, тому що з кожною новою подорожжю я відкриваю для себе щось нове. У минулому місяці я вирішила зробинити невелику мандрівку за місто разом з родиною. Хоча вже було холодно, та я отримала багато вражень від зимових пейзажів та покаталася на лижах. Під час катання ми зустріли багато пташок, які з захопленям шукали у пухнастому сніжку поживу та лісову красуню - білочку. На зворотньому шляху ми втомлені весело обговорювали мандрівку і пили теплий чай. Зима - найчарівніша пора року, тому я так ціную цю подорож.</span>
Різдво – родинне свято, зустрічали його урочисто, схвильовано. До свята готувалися заздалегідь: білили хату, прибирали її святковими рушниками, килимами. На вечірній зорі найстаріший член сім’ї ( дід або батько) вносив в хату сніп жита чи ячменю. Називався сніп «дідухом» або «колядою». Він і виконував функцію ялинки. Найстаріша жінка в сім’ї (баба або мати) ставила біля «дідуха» горщик з кутею, узвар і свячену воду. Біля свяченої води запалювали свічку. До 12 години ночі сини і батько обходили обійстя із святим хлібом, благословляючи все живе, заклинаючи його від напасті. На воротях і на дверях сараю ставилися обереги і вішалися пучечки трави з полину, кропиви, чебрецю, щоб відігнати нечисту силу. Сигналом до вечері була поява першої зірки на небі, яка сповіщала про народження Божого дитяти. На столі ставилося 12 страв, щоб кожен місяць був щедрим. Батько ховався за стіл, питаючи, чи його не видно, і отримував ствердну відповідь. Потів він відповідав: «Як ви мене не бачите зараз, то щоб цілий рік з-за хліба не бачили» і бажав врожаїв та достатку. Господиня імітувала квочку чи якусь іншу бажану в господі птицю.
Першою їли кутю з медом, потім оселедці, рибу, голубці з пшоном. Обов’язковими стравами були пиріг і вареники.
У Святий вечір колядували тільки діти. Старші колядники обходили хати з наступного дня. Парубочі ватаги колядників ходили з «звіздою», дівочі – з ліхтарем. Серед колядників були «дід», і «баба», і «коза», і «циган». Господарі щедро обдаровували колядників, кладучи дарунки їм в торбину.
І сьогодні святкують Різдво. І в наш час обов’язковою стравою є кутя. Однак звичай заносити в хату сніп жита чи ячменю не зберігся. Цю функцію у нас виконує ялинка. У багатьох селах зберігся звичай ставити на стіл 12 страв. Сьогодні колядують у Святий вечір і наступного дня.
На дерев’яному підвіконні будинку, поруч із квітами, стояла маленька скляна кицька. ЇЇ власники навіть не пам’ятали, звідки вона в них. Вони поставили статуетку мордочкою до вікна, щоб усі її бачили і милувалися нею. Але господарі навіть не підозрювали: вона жива. Її життя було нудним. А уявіть: стояти на одному місці, не в змозі поворухнутися. Іграшкова кицька дивилася на різних котів на вулиці і заздрила їм. Ех, як їй хотілося бути, як вони…<span> …Літо видалося на диво спекотним. Господарі не закривали вхідних дверей на ніч. Іграшка на підвіконні собі посопувала, коли її хтось розбудив. То був Чарівник. Його так назвали,тому що з самого народження (це дивно навіть для чаклунів) він вільно літав по будинку.</span>«Мені розповіли мої помічники феї, що ти хочеш бути вільною», - звернувся Чарівник до іграшки.«Що?!» - спросоння не зрозуміла та.«Я дізнався, що ти хочеш стати вільною», - повторив гість.«Так», - відповіла скляна статуетка.«Я можу перетворити тебе, тільки ти ніколи більше не станеш іграшкою», -дав свої умови чаклун.<span>«Згодна, згодна!» - закричала кішка.</span>І чаклун на ймення Чарівник перетворив її.<span> … Кішці було жаль господарів, але жага до свободи була понад усе, і вона виплигнула з будинку. В цей момент кішка подумала, що кожна істота буде щаслива лише на волі.</span>
Н.в.-брат, трава, подвір'я;
Р.в.-брата, трави, подвір'я;
Д.в.-братові, траві, подвір'ї;
З.в.-брата, траву, подвір'я;
О.в.-братом, травою, подвір'ям;
М.в.-на (у) братові, траві, подвір'ї;
К.в.-брате! траво! подвір'є!
красномовний 12123345563553
