Дорогая Мария Степановна!
В этот замечательный день, наш класс поздравляет вас с Днем Рождения. Мы вас уважаем и любим. Оставайтесь такой же доброй и замечательной. От всей души желаем вам счастья, здоровья и успехов на работе. Спасибо большое вам! До встречи в школе!
Дуже важко говорити про улюбленого поета, особливо якщо це відомий, талановитий поет, якщо його творчість — досягнення світової культури. Про мого улюбленого поета, Анну Ахматову, написано багато, і написано здебільшого тими, хто був її сучасником, безпосередньо спілкувався з нею, учився в неї. Але в кожної людини може бути і свій Пушкін, і своя Ахматова.
<span>Той, хто хоч раз візьме до рук книжечку віршів Анни Ахматової, не зможе розлучитись з її поезією ніколи, бо вона чудова за своїм талантом і характером. </span>
<span>Поезія Анни Ахматової світла, чиста, підвищена, гуманна, оптимістична. Це, мабуть, тому, що вона увібрала в себе все краще, що було в російській поезії та літературі XIX століття. Я захоплююсь тим, що з юних років Ахматова читала латинських авторів, знала французьку, німецьку, італійську, англійську мови. Вона була не тільки талановитою, але й мала гарну освіту. Погляди на життя — самостійні та незвичні. Поетичний голос ні з чиїм не можна сплутати, він самобутній і неповторний. </span>
<span>її поезія — це влучність думки, досконалість форми, глибина почуття. Прочитайте, промовте і заслухайтесь: </span>
<span>Ведь где-то есть простая жизнь и свет. Прозрачный, теплый и веселый... </span>
<span>Там с девушкой через забор сосед </span>
<span>Под вечер говорит и слышат только пчелы </span>
<span>Нежнейшую из всех бесед. </span>
<span>Понад усе вражає в Анні Ахматовій протиприродне поєднання тендітності, вічної жіночості, витонченості, незахищеності та ні з чим не порівняної мужності. </span>
<span>В її житті було так багато тяжкого, трагічного, але її душа виявилася сильною, високоморальною, величною: </span>
<span>Мне голос был. Он звал утешно, </span>
<span>Он говорил: "Иди сюда, </span>
<span>Оставь свой край глухой и грешный, </span>
<span>Оставь Россию навсегда". </span>
<span>Но равнодушно и спокойно </span>
<span>Руками я замкнула слух, </span>
<span>Чтоб этой речью недостойной </span>
<span>Не осквернился скорбный дух. </span>
<span>Патріотизм і мужність — пафос поезії Ахматової воєнних років. У перші дні війни це вона звертається зі словами присягання до жінок Вітчизни: </span>
<span>И та, что сегодня прощается с милым, </span>
<span>Пусть боль свою в силу она переплавит. </span>
<span>ы детям клянемся, клянемся могилам, </span>
<span>Что нас покориться никто не заставит! </span>
<span>Ахматова свято вірить у неминучість Перемоги, у стійкість російського народу та в безсмертя російського слова: </span>
<span>Не страшно под пулями мертвыми лечь, </span>
<span>Не горько остаться без крова, — </span>
<span>И мы сохраним тебя, русская речь, </span>
<span>Великое русское слово. </span>
<span>Свободным и чистым тебя пронесем, </span>
<span>И внукам дадим, и от плена спасем </span>
<span>Навеки! </span>
<span>Саме сила духу, віра у свій народ у поєднанні з великою поетичною майстерністю дали можливість Анні Ахматовій піднятися до поета народного. З народом вона ділила усі прикрощі та радощі, завжди була поруч у найтяжчі хвилини життя: </span>
<span>Нет, и не под чуждым небосводом, </span>
<span>И не под защитой чуждых крыл, — </span>
<span>Я была тогда с моим народом, </span>
<span>Там, где мой народ, к несчастью, был.</span>
БравісИмо, дИзель, джИгіт, батИст, КорсИка, СурИнам, Шіофок, Аддис-Абеба, - правопис и
вІзаві, журІ, колІбрі, Дізель(прізвище), - правопис і
Жила була собi квiтка А ДАЛЬШЕ ПРОДОЛЖАЙ САМА!
