Київ - місто великих можливостей. Кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. І це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у Києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. Зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. Один з них викладає у Київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм допоможе у цьому.
Герой моєї розповіді — це маленький кролик. Він живе в моєї сестри Каті. Звуть кролика Банні на честь героя відомого мультфільму.
Домашній декоративний кролик — це справжнє маленьке чудо. Банні пухнастий та м'якенький. Також він руденький, має біленькі лапки, “комірець” та пузо. Також кролик має великі кумедні очи та смішні довги вуха.
Банні живе у квартирі, у власній клітці. Харчується він сіном. Виявляється, що домашні кролики їдять сіно. Я сам був здивований, коли дізнався про це.
Банні рідко буває на вулиці, і тільки на спеціальному кролячому повідку. Одного разу, під час пікніку на галявині, він втік. Ми шукали його в кущах. І сестра тоді дуже перелякалась. Тому кролик переважно прогулюється по квартирі, смішно підкидаючи задні лапи.
Улюблене заняття Банні — робити шкоду. Тобто гризти все, що погано лежить! Останнім разом його шкода навіть коштувала грошей. Мандруючи квартирою, Банні перегриз шнури від компютерних колонок. А ще раніше від кролика постраждав кабель телевізора.
Банні вміє робити шкоду швидко та вправно. Якщо він десь тихенько ховається за меблями або крутиться біля побутової техніки, значить, біда! Кролик готується щось перегризити! Катя стримголов біжить, щоб завадити шкоді. Але іноді вона навіть не встигає відкрити рота, щоб крикнути: “Банні! Геть”! Чути тільки: “Клац!” І справу вже зроблено, немає шнура.
Але незважаючи на це, я обожнюю Банні. Я вважаю, що домашній кролик — найкумедніша та найзворушливіша тварина на світі!
Все ушли в аэропорт у летели в свою страну и там был хороший конец
Яскраве сонце заглянуло у віконечко до зайця, що з самого ранку готувався до приходу кролика. Підлога була підметена, посуд вимитий, квіти политі - в домі панували чистота та комфорт. Заєць наготував ціле різноманіття страв, щоб пригостити свого друга. І ось, нарешті пролунав стукіт у двері, на порозі стояв кролик із гостинцями для зайчика. Вечір звірта провели весело та цікаво, куштували різні солодощі, дивилися мультфільми та гралися з іграшками. День пройшов вдало.