1. Мати подарувала синові сорочку, вишиту червоними та чорними нитками.
2. Сашко подарував мамі дерев'яну дощечку, зроблену власноруч.
3. Твір, написаний декілька років тому, став справжнім шедевром сучасної прози.
4. Зацікавлена у моді Марійка вирішила оновити власний гардероб.
5. Картина, намальована італійським художником, стала відомою на увесь світ.
6. Це була його перша роль, зіграна в цьому театрі.
- Доброго дня . Чи цікаво вам з нашого документального циклу дізнатись про забруднення повітря ?
- Здрастуйте ! Так , це доволі актуальна тема нині .
-У сучасності діє чимало різноманітних приладів , заводів , техніки , які значно забруднюють навколишнє середовище .
- А чим саме заводи можуть нашкодити ? Вони виробляють різні речі , які допомагають людям .
- Це дуже цікаво . Під час виробення певних деталей , особливо побутової хімії велика кількість хімічних залишків відправяється просто в повітря або ж у річки .
- Невже їх настільки багато , що це так шкодить живим організмам ?
- Не всюди . Є дійсно екологічно-чисті місця , де буде безпечно кожній людині , але у великих містах є підприємства та виробництва . І небезпеки і повітрі просто не уникнути .
- Я недавно ознайомилась з енциклопецією , де розповідалось про автотранспорт , який шкодить повітрю .
- Звісно . Він - це номер один по забрудненню довкілля . Паливо , яке виділяється у повітря і яким згодом ми дихаємо не призводить до позитивних наслідків !
- А як же бути ? Нині не можливо обійтися без автотранспорту .
- Саме тому зараз створюють заходи для охорони природи , адже чисте повітря є однією з складових прекрасної природи .
- Чи творюються окремі товариства для збереження довкілля ?
- Так , їх є багато . Все ж таки знаходяться люди , які проти забруднення .
- Я з задоволенням приєнаюсь до такої справи . І збережу повітря та природу !
Затих - тиша (іменник), тихо (прислівник), тихий (прикметник), затихає (дієслово).
Життя - життєрадісний (прикметник), життєво (прислівник), життєвий (прикметник), жити (дієслово), життєлюб (іменник).
<span>Так важливо цінувати кожну мить! І просто бути! Просто жити і спостерігати за тим, що відбувається навколо, адже в житті, навколо нас постійно щось відбувається! Але найчастіше ми цього не помічаємо. Ми розучилися радітисонцю, що сходить, радіти квітці, яка розпустилася, дивитись на небо і спостерігати, як по небу пливуть хмаринки. Чи пригадуєте Ви, коли останній раз дивились на небо, нікуди не поспішаючи<span> і милувались хмарами, які схожі на пухнастого зайчика чи на солодку вату? </span>У повсякденній суєті людипоступово втрачають себе, своє справжнє «Я».
На що ми витрачаємо наш дорогоцінний час? Як проводимо дні? Чи бачимовсю ту красу, яка нас оточує?</span><span>Або для нас все навколо вже стало настільки звичним, що ми не помічаємо і не бачимо тих маленьких приємних дрібниць, які і роблять наше життя більш радісним і повноцінним? Обличчя людей все більше стали схожими напохмурі маски. Вони мало випромінюють радості, привітності і доброзичливості. Це ж так важливо бутипозитивними! Позитив заражає все і всіх навколо. Вміти радіти дрібницям - це самий простий і ефективний спосібзмінити світ, «заразити» своїм позитивом інших. Нещодавно повертаючись з роботи милувалась осіннім листям, яке наче дорогоцінний килим встеляло дорогу і вдивлялась в очі перехожих, які кудись поспішали. Серед них побачила жінку, яка відрізнялась від усіх інших. Вона світилась щастям, щастя було в очах, в усмішці, в одязі, в поставі. Стало радісно від того, що такі люди є. Такі, які світяться від щастя, такі, з якими приємно зустрітись поглядом і отримати порцію радості.</span>Пригадую одну жінку, з якою багато років тому мене звела доля. Жінку дуже маленького зросту, яка від народження мала дуже викривлений хребет, так, що це було помітно неозброєним оком. Коли вперше побачила її, то подумала, що мабуть, їй, ой- як не легко йти по житті з такою різко вираженою вадою. Але я помилялась, бо вона справлялась зі всім, що посилала їй доля. Навіть стала прекрасним, чуйним лікарем і фахівцем своєї справи. Мала чудову сімю. Пройшло вже років 15 напевно, від того часу, коли я її бачила в останнє, але вона для мене залишилась в памяті прикладом невичерпного оптимізму, сяючої усмішки та щирості.Вміння радіти життю, здібність любити, помічати красиве і тішитись дрібничкам – це те, що ми отримали від батьків при народженні, це те, що потрібно розвивати, якщо цього нема, або десь загубилось чи втратилось. Важливо захотіти і дозволити собі бути і радіти, спостерігаючи за життям!<span> </span>
Жив на світі іменник. Він був дуже гарний, допомогав людям називати речі своїми іменами. Усі любили іменник та поважали його за цю службу, але іноді він почував себе в реченнях дуже самотньо. Частіше всього сумував іменник тоді, коли ним користувалися маленькі діти, що не знали ще досить слів, аби складати великі речення. Тоді він кликав на допомогу свого друга — прикметника. Коли прикметник приходив, то речення ураз ставало цікавішим та гарнішим. Іграшки ставали не просто іграшками, а цікавими. Дівчатка не просто дівчатками, а красивими. Вони допомагають одне одному постійно.
