Ответ:Під мовним етикетом традиційно розуміють національно-специфічні правила мовної поведінки і систему стереотипізовані формул спілкування, що регулюють взаємини людей. До мовного етикету відносяться не тільки слова і вирази, які використовуються для прощання, прохання, вибачення, але і прийняті в різних ситуаціях форми звернення, способи вираження співчуття, скарги, провини, горя і інтонаційні особливості, характеризують ввічливу мова, та ін. При цьому значущою особливістю саме мовного етикету, на відміну від інших його форм (наприклад, ділового чи спортивного етикету), стає те, що, з одного боку, він втілюється в повсякденних мовних практиках, а з іншого боку, характеризує співрозмовника як носія норм не тільки етичних, але і мовних: мовним етикетом користується будь-яка людина обов'язково і щоденно.
Мовний етикет пов'язаний з сформульованим Дж. Лінчем важливим принципом комунікації - принципом ввічливості. Зміст цього принципу розкривається в шести максимах: максима такту - дотримання дистанції (не можна без бажання співрозмовника зачіпати теми, що стосуються його особистого життя, переваг, релігійних переконань, зарплати і т. п.); максима великодушності - прагнення створити для співрозмовника комфортні умови (не можна обтяжувати його зобов'язаннями, ставити в незручне становище); максима схвалення - позитивна оцінка інших, прагнення до об'єднання позицій; максима симпатії - доброзичливість, подолання байдужості в процесі спілкування; максима згоди - відмова від конфліктної позиції, зняття конфлікту шляхом взаємної корекції поведінки; максима скромності - неприйняття похвал і лестощів на свою адресу. Звичайно, реалізація всіх максим в будь мовної ситуації нереальна, однак їх максимальний облік веде до згоди і взаєморозуміння.
Объяснение:
