[йащик] вот не суди если не правильно но должно быть правильно
Сьогодні я прокинулась від легесенького постукування у вікно. Відкрила очі і ледь не скрикнула від радощів: «Яблунька розцвіла! Яблунька мого доброго дідуся.:.»
Відчинила вікно, і дукмяна хвиля ранкової свіжості, напоєна тонким ароматом яблуневого цвіту, підхопила мене на крила спогадів. Я повертаюсь у дитинство...
Як живий іде садом дідусь. Він і дня не міг про-.жити без роботи у свої сімдесят п'ять.
— Відпочили б, дідусю,— просила я його. А він лише одказував: «Без діла слабіє сила...»
Якось весняним, ранком дідусь сказав, що сьогодні навчить мене саджати яблуні. Я вже хотіла бігти, та він зупинив, ховаючи посмішку в сиві вуса. «Не метушись — швидше буде...»
Зібравши інструменти, дідусь став розмічати місце для ями, а я замішувала у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом став не поспішаючи копати.
Незабаром він покликав мене. «Бери, внучко, заступ і ген на той пустир підемо. Яблунька там, наче сирітка, серед кущів терсну заблукала...»
Деревце справді виявилося непоказним. Стовбур зламаний. Гілки висіли, ніби перебиті руки.
Яблуньку дідусь викопував довго. Потім обережно взяв дичку своїми вузлуватими мозолястими руками і став уважно розглядати кореневище. Щось проказуючи стцха до яблуньки, відрізав ножицями пошкоджені корінчики. Зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку.
Я стала закидати її, а він у той час ніжно підтримував яблуньку, легенько підтрушуючи. Зробивши црасиву луночку, з якоюсь веселою зажурою мовив: «Рости на радість людям!»
...Спогади на мить перервала бджілка, що злетіла з рожевої пелюстки. І знову я згадала дідуся. Останню його яблуньку — і першу в твір моєму житті.
Ні, дідусь не просто навчив мене саджати дерева, він навчив дарувати іншим радість і красу. А вони — безсмертні!
Прикметники-рябенький,курячі
займенники-у,мною
прислівники-удень,раптом,шумно,найсвітліше
Українській народ створює нашу державу. Всі люди загалом роблять це.
Немає держави без народу. Якщо розсіється по чужих краях народ, українська нація, то і держави не стане. На вільне місце прийде хтось інший та створить якусь іншу державу.
Всі закони та розпорядження уряду в Україні мають видаватися, виходячи з волі народу, з його інтересів. Не інтересів уряду або ж політичних партій, а саме громади. Адже, згідно Конституції України, в країні править саме народ, а не хтось інший. Український народ – джерело влади в державі через своїх представників – народних депутатів, уряд, місцеве самоврядування, чиновників та інших.
. Отже, кожен з нас у змозі поліпшити суспільні відносини. І якщо кожен із представників великого українського народу докладе хоч невеличку частку своїх зусиль, щоб змінити нашу державу на краще, то наступні покоління українців зможуть дивитись у своє майбутнє без остраху і будуть згадувати наші часи як ще одну героїчну сторінку історії українського народу і його державності.
Настала білосніжна зима.Сніг білим покривалом накрив землю. Ось і почалась пора зимових розваг для дітлахів. Діти беруть санчата, лижі й гайда на гірку. Ось Софійка уже завершила свій спуск. До фінішу готується її друг Андрійко. Він вправно володіє дошкою для катання.Дуже цікаво також і лижникам. У дітей зарумяніли щоки від морозу, швидкості та радості .Усім весело хочеться сміятися, радіти, гомоніти. Ось чому діти так люблять та чекають зиму.
