З розвитком міст на Русі розвивається і торгівля. З'являються гроші як засіб платежу за товар або послуги.
<span>На ранніх стадіях розвитку торгівля була мінова, один товар обмінювався на інший, тобто проводився бартерний обмін. Так, ремісник міг зміняти вироблені їм вироби на продукти харчування. Так було і на внутрішньому рику, і в зовнішній торгівлі, де російські купці платили переважно хутрами. </span>
<span>Вже в XI-XII ст. ремісниче справа переходить у стадію товарного виробництва. Ремісник орієнтується на споживчий попит і працює на замовлення, а свої вироби не сам виставляє на продаж, а продає їх купцеві, який і займається безпосередньою реалізацією товару. </span>
Для виготовлення більшої кількості продукції ремісники об'єднуються в артілі і підряди, що стали характерними для Русі. Часто для організації цих нових форм виробництва були потрібні значні витрати.
<span>Великими торговими містами на Русі були столиця держави - місто Київ та займав особливе положення Новгород, через який по озерно-річковому шляху в Балтику йшла торгівля з країнами Західної Європи. </span>
<span>Те, що на Русі проводилася карбування власних срібних монет, говорить про ступінь розвитку торгівлі. Раніше товар купувався на шкурки звірів - хутро, особливо ценівшуюся в іноземних країнах і слугувала еквівалентом грошей. </span>
<span>Що з'явилися карбовані металеві гроші частково зберегли їх назви - куни і вевериц, тобто куниці і білки. Спочатку власних монет було мало, користувалися частково іноземними (арабськими і грецькими). Це підтверджується кладами з такими монетами, знайденими на півдні Росії в різних місцях. </span>
Поряд з карбованими грошима в обігу ходили і злитки срібла і золота певної ваги. На злитках не було ні клейма, ні напису, ні позначення ціни.<span>Це були просто відрубані злитки золота і срібла. Вони іменувалися гривнями. Срібна гривня дорівнювала п'ятдесяти кунам або ста п'ятдесяти веверицам. Пізніше гривні стали називатися золотими і срібними рублями. Так, наприклад, в одному з давньоруських джерел описувалося, що житель Новгорода якийсь Клімята отримував «соляні куни», тобто дохід від соляних варниці, в які він вклав свої кошти. </span>
<span>Виникнення грошей відіграє важливу роль. З одного боку, це говорить про державність країни, з іншого - про її розвиток. Якщо держава здатна створювати власні кошти платежу, визнані як усередині нього, так і за його межами, значить, воно має власне конкурентоспроможне товарне виробництво. </span>
<span>Карбування власних грошей говорить про високий статус тодішньої Русі, про її розвиток та визнання іншими країнами. </span>
В 9-10 веках русь не воевала с византией
Афганская война — гражданская война в Афганистане 1979-2001 гг. , в которой в 1979 – 1989 гг. участвовали советские войска.
<span>Кризис просоветского режима </span>
<span>Кризис полуфеодального государства в Афганистане привел к нарастанию политических потрясений в 1970-е годы. Прокоммунистический переворот 1978 года и радикальные антифеодальные реформы дестабилизировали положение в стране. Репрессии против всех недовольных режимом Народно-демократической партии Афганистана (НДПА) встретили вооруженное сопротивление со стороны населения страны. Стало разрастаться движение сопротивления, выступившее под знаменем ислама. Репрессии и начавшаяся война вызвали поток беженцев в соседний Пакистан. Уже к середине 1980-х годов их число достигало более 3 млн. человек. Десятки тысяч из них возвращались в Афганистан с оружием, которое поставлялось странами НАТО, стремившимися к свержению режима НДПА. </span>
<span>Сопротивление коммунистам возглавили сторонники исламского государства. Партизан называли борцами за веру — моджахедами. </span>
<span>В марте 1979 года произошло крупное восстание против НДПА в Герате, и президент Афганистана Нур Мухамед Тараки (1917-1979) обратился к руководству СССР с просьбой ввести свои войска в Афганистан. Но руководство Советского Союза ограничилось только посылкой вооружений и подготовкой военных специалистов. Руководители КПСС выступали против экстремистской политики афганских лидеров и убедили Тараки проводить более взвешенные реформы. Планировалось официально осудить «виновников» прежнего экстремистского курса, в частности, второго человека в руководстве НДПА Х. Амина. Но 14-15 сентября 1979 года произошли вооруженные столкновения в Кабуле. Тараки был отстранен от власти и 17 сентября убит. </span>
<span>Президентом Афганистана стал Амин. В Москве Амина считали непредсказуемым лидером, который может переориентироваться на США или Китай, чтобы добиться прекращения войны. Тогда у границ СССР возникло бы враждебное государство. Чтобы предотвратить эту угрозу, руководители Советского Союза решили свергнуть Амина, заменить его более умеренным лидером Бабараком Кармалем, одновременно было принято решение о введении ограниченного контингента советских войск в Афганистан. </span>
<span>После ввода советских войск </span>
<span>27 декабря 1979 года советские войска пересекли афганскую границу. Амина сменил Кармаль. Советский десант высадился в столице страны Кабул и взял штурмом</span>
Он подписал указ о приписных крестьянах.
Это были государственные крестьяне,которые приписывались к мануфактурам и другим производствам.
Несмотря на то, что после 882 года центр русской земли отодвигался в Киев, Новгородской земле удается сохранить свою независимость.
В 980 году новгородский князь Владимир Святославович лишает власти киевского князя Ярополка при помощи варяжской дружины;
В 1015 - 1019 гг. Ярослав Мудрый (новгородский князь) лишает власти Святополка (киевский князь);
В 1020 и 1067 гг. на Новгородскую землю напали полоцкие Изяславичи;
В 1088 году в Новгород в качестве нового князя Всеволодом Ярославичем был прислан его внук - Мстислав (сын Владимира Мономаха).
Во второй половине 12 века Владимиром Мономахом были приняты различные меры для укрепления позиций центральной власти в Новгородской земле. В 1117 году, несмотря на недовольство новгородских бояр, на престол в Новгороде взошел Всеволод Мстиславович.
В период начала феодальной раздробленности и смерти Мстислава Великого (1132 г.) князь на новгородской земле был лишен поддержки центральной власти. В 1134 году Всеволода изгнали из Новгорода, а по возвращении ему ничего не оставалось, кроме как заключить с новгородцами «ряд условий» ограничивающих его полномочия. Но это не помогло, и 28 мая 1136 года князь Всеволод был взят новгородцами под стражу и вновь выгнан из Новгорода
