Аля одного разу загубила лист з усіма недоробленими справами.І пішла вона робити усі справи які вона запам"ятала.Вона усі робила, робила, але не як не зробить бо воні такі складні.Ось Аля вже зробила усі які запам"ятала, але вона не зробилак саму найважливішу справу вона не зробила бабусі рушничок з півниками на день народження. А вона ж забула і ппочала вона думати чи не чого вона не забула?Ось авжеж вона пригадала щось красні нитки пакет та потім сам подарунок і вона одразу підпригнула до самого стола з стільцем і сіла вона вишивати.Коли вона вишила то пішла дарувати бабусі.Й до неї прилетів лист з цією справою, а післ цього ця справа зникла і вон стала сі справи дороблювати.
Це твір НА ТВОЮ ДУМКУ! Ми ж не знаємо "в я кому місті ти хотіла жити"
Це може бути ,наприклад, для мене, Нью-Йорк, Америка, Великобританія або Лондон... Повторююсь, твір на твою думку..))
«Був він син паволоцького пана, по прізвищу Чепурного, учився в Київський братській школі і вже сам вийшов. Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то він устряв до козацького війська, бо гарячий був чоловік…. і не всидів би у своїй парафії, чуючи як ллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів і урядників над українцями»
Чин мені подобається Павлусь? (За твором А. Чайковського «За сестрою»)
Українські автори неодноразово зверталися до теми козаччини, змальовуючи боротьбу козаків із татарськими нападами, або часи Хмельниччини, або ж найдавніші епізоди козацького життя. Напевно, такий інтерес до цього явища нашої історії викликаний унікальністю самого явища: Запорозька Січ була чи не першою демократичною системою в Європі, а характери та вчинки козаків стали основою численних легенд.
А. Чайковський створює захоплюючу повість у героїко-романтичному річищі. Автор оповідає нам про часи татарських набігів і про по-справжньому героїчну боротьбу козаків із ворогами. У центрі повісті — маленький хлопчик Павлусь, що вирішує будь-що визволити сестру Ганнусю з полону. Він стикається з трагічними подіями, сам потрапляє в полон, але все ж таки реалізує свій намір.
Найбільше мене вражає оптимізм і внутрішня сила Павлуся: він ніколи не втрачає віру в перемогу, не полишає надій, рухається до своєї мети. Мені здається, багато хто з його однолітків злякався б, але герой повісті одразу орієнтується в ситуації і наважується на рішучі дії. Навіть коли дорослі кажуть, що визволити Ганну годі й сподіватися, Павлусь вирушає до Криму сам. А ще мені дуже сподобалася кмітливість хлопця: він вигадує дуже цікавий план, щоб розшукати сестру.
Коли Павлусь потрапляє в полон, він вирішує вчити татарську мову та звичаї ворогів, бо це може допомогти йому в пошуках, але він також твердо вирішує не змінювати віри, що б не сталося. Така твердість переконань у хлопчика гідна поваги і захоплення!
Коли ж Павлусь із Ганною просять для себе волі, вони не забувають і про Остапа Швидкого — українця, що також потрапив у полон і не раз допомагав хлопцеві. Взаємодопомога, почуття вдячності, властиві Павлусеві, характеризують його як благородну людину.
<span>Поряд із хлопцем у творі діють звитяжні та сміливі козаки-запорожці, крім того, читач дізнається про звичаї та правила, що діяли серед козацтва. </span>Козаки також викликають у мене захоплення: старший брат Павлуся не жаліє себе, мужньо кидається в бій.
<span>А. Чайковський створює цікаву повість із захоплюючим динамічним сюжетом. Завдяки цьому творові я дізнався багато цікавого про історію України. Головний герой твору уособлює найкращі риси — чесність, сміливість, віру в добро. Мені здається, Павлусь може стати прикладом для читачів.</span>
З Шевченкового дитинства особливо запам’ятовується історія розвідування залізних стовпів, на яких тримається небо. Про ті залізні стовпи, мабуть, усі чули. Але наважився шукати їх тільки малий Тарас. Чумаки, які відвезли хлопця назад додому, поставилися до його пошуків добре. Але чи могли вони подумати, що все життя він шукатиме стовпи, на яких тримається небо на нашій грішній землі? Він ті стовпи відкриє і покаже, що на них тримається людина і людський світ. Він поставить їх в основу нової української літератури. Духовну основу. Він оспівував Любов і Красу, Добро і Правду, щоб ми зробили те своєю вічною піснею. Якою великою очисною силою мала пройти в народі його пісня, щоб у нелюдських умовах рятувати людину: «Умийтеся, образ Божий багном не скверніте!». І ніхто не допитувався: «хто він такий, щоб учити подойдет?