Головними роздумами Г.Сковороди як творчої особистості були роздуми про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями… не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: «У твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і велінням Божим».
<span>Ця думка повторюється у найрізноманітніших варіаціях, сентенціях, біблійних тезах, але найлаконічніше вона передана в формулі: «Щастие твоє, и мир твой, и рай твой, и Бог твой внутрь тебе єсть». Досягти щастя — означає прислухатися до свого внутрішнього голосу, вислухати себе, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії з природою, з Богом, бо тільки це приносить щастя, це передбачено тобі «блаженною натурою». </span>
<span>Все, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, вона має в собі від природи. Треба лише все те пізнати, відкрити в собі й використати на благо. </span>
<span>Основою щастя, як вважав Сковорода, є «сродна праця», тобто та, до якої людина має природний нахил і здібності. Представляючи світогляд українців як трудового хліборобського роду, він, природно, почерпнув з народної мудрості здоровий погляд на працю як джерело життя. Від народу перейняв він і думку про те, що виховання мусить здійснюватися за принципом «вродженості», доречності для тої чи іншої людини. </span>
<span>Адже ж маємо у скарбниці народної мудрості безліч висловів, у яких передається багатовіковий досвід і погляди на працю та виховання: «Знай щвець своє шевство, а в кравецтво не мішайся», «Вовка в плуг, а він у луг», «Сісти на свого коня». У народній фразеології немає дошкульніших оцінок, ніж на адресу тих, хто займається не своїм, хто приміряє на себе чужий кожух: «як корові сідло», «як зайцеві бубон», «як свині налитники» тощо. </span>
<span>Це здоровий народний сміх послужив джерелом висміювання, осуду та оцінки відповідних людських вад і в байках Г.Сковороди. Окремі з названих прислів’їв він використав або як висхідну тезу для розгортання сюжету байки, або ж як сентенцію в моралі. Проте усе, запозичене як з народної скарбниці, так і з світового літературного досвіду (байок Езопа, Лафонтена), зазнавало у творчості Сковороди змін, переплавлялося в горнилі його непересічного таланту. </span>
<span>«Сродна праця» приносить щастя, додає сил, «потрібне робить неважким, важке — непотрібним», бо ж з людиною Бог. Під покровом «блаженної натури» людині небагато треба докласти зусиль для щастя. Слід лише пізнати себе, а пізнавши, бути діяльною, бо «сродность трудолюбієм утверждається». До того ж неварто потерпати, що Бог одному дав мале, а другому — велике, бо «без сродности все ничто». </span>
<span>Вчення Г.Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя, хоч і приваблювало своєю мудрістю, було утопічним. Адже йшлося в ньому про природну, а не про суспільну людину. Людина ж поза громадою, поза суспільством, яке часто диктує свої умови, — немислима. Однак учення Сковороди спонукає до роздумів: чи варте чогось те суспільство, яке не цінує в людині вроджених здібностей, не дає їй змоги розкрити себе, реалізувати їх сповна?</span>
Лиза – бедная крестьянская девушка. Она живет с матерью («чувствительной, доброй старушкой» ) в деревне. Чтобы заработать себе на хлеб, Лиза берется за любую работу. В Москве, продавая цветы, героиня знакомится с молодым дворянином Эрастом и влюбляется в него: «совершенно ему отдавшись, им только жила и дышала» . Но Эраст предает девушку и ради денег женится на другой. Узнав об этом, Лиза топится в пруду. Главная черта в характере героини – чувствительность, умение преданно любить. Девушка живет не разумом, а чувствами («нежными страстями») . Лиза добра, очень наивна и неопытна. Она видит в людях только самое хорошее. Мать предупреждает ее: «Ты еще не знаешь, как злые люди могут обидеть бедную девушку» . Злых людей мать Лизы связывает с городом: «У меня всегда сердце не на месте, когда ты ходишь в город… » Карамзин показывает дурные изменения в мыслях и поступках Лизы под влиянием развращенного («городского» ) Эраста. Девушка скрывает от матери, которой раньше рассказывала все, свою любовь к молодому дворянину. Позже Лиза, вместе с вестью о своей гибели, посылает старушке деньги, которые ей дал Эраст. «Лизина мать услышала о страшной смерти дочери своей, и… - глаза навек закрылись» . После смерти героини на ее могилу началось хождение паломников. К месту Лизиной гибели приходили плакать и горевать такие же несчастные влюбленные девушки, какой была и она сама.
Я думаю что можно назвать чесным и достойным человеком, который не попрошайка, не тот который всегда побеждает, а который уступает своё место другим.
1.Рождение персея
<span>2.Детские годы Персея </span>
<span>3.Юность и первые трудности Персея </span>
<span>4.Первый подвиг Персея </span>
<span>5.Легендарный поход Персея </span>
<span>6.Король Персей</span>