Рідна земля, Батьківщина, рідний край... Як гордо звучать ці слова із вуст справжнього громадянина свої країни, патріота...
Я часто задумуюсь над тим, чим насправді для мене є мій рідний край: колискою, де зросла і де проходять мої роки, чи це спадок, який дістався мені від предків? Я знаю точно: для мене рідна земля - місце, де я можу знайти спокій душі і підтримку.
Чи люблю я свій рідний край? Так, звичайно! Ця любов особлива, трепетна і чиста, сов джерельна вода, адже свій початок вона бере з мого серця,вона в моїй крові, нею мене збагачувала мати годуючи своїм молоком.
Любіть рідний край, шануйте його! Ніхто не знає що може статися завтра, куди занесуть нас крила долі. Цінуйте кожну мить проведену на своїй Батьківщині адже вона в нас одна.
" Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. "
"<span>На танці не ходила ніколи. Була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. Не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою Докії, Парасинкою. З іншими не мала що балакати. У неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів."
</span><span>"До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу".</span>
Нерозумне кошеня
Принесла кицька мишеня і каже кошеняті:
-Ось тобі, грайся,учись мишей ловити.І пішла.Кошеня торкнуло лапкою мишку раз,
удруге.Лежить мишка і не ворушиться.Схопило злегка зубами,а мишка:
-Ой, ой! Мені ж боляче!
Кошеня розціпило зуби, а а лапкою мишку тримає.
-Відпусти мене,-просить мишка.
-Не можу,-каже кошеня,-мене мама буде сварити.
-Моя теж сваритиме,якщо я не прийду.
-То твоя мама, а то моя! Вона буває дуже зла,як розгнівається,-каже кошеня.
-А що ти зі мною робиш?
-Повчусь, як мишей ловити, а тоді мама прийде, скаже, що робити.
-Хіба так учаться?- пропищала мишка.
-А як?- дивується кошення.
-А так: я буду тікати, а ти наздоганяй - як у квача грають.
-Це цікаво,- погоджуеться кошеня.
-І дуже цікаво,- пропищала мишка.
-Я як долічу до трьох, ти мене зразу ж відпускай.
І тільки кошеня відняло лапу, мішка шусь- і нема.Як вітром здуло.
Лаяла кицька кошеня.Вуха нам'яла, щоб пам'ятало науку.
Ця байка стосуеться нерозумних людей.
Смогла написать только 9 но тут самое главное
Осень листопад красота холод дождь