<span> Когда в 1943 году Твардовский хотел закончить поэму, он получил множество писем, в которых читатели требовали продолжения. В 1942—1943 году поэт пережил тяжёлый творческий кризис. В армии и в гражданской читательской аудитории «Книгу про бойца» принимали на ура, но партийное руководство раскритиковало её за пессимизм и отсутствие упоминаний о руководящей роли партии. Секретарь союза писателей СССР Александр Фадеев признавался: «поэма отвечает его сердцу», но «…надо следовать не влечениям сердца, а партийным установкам». Тем не менее, Твардовский продолжает работу, крайне неохотно соглашаясь на цензурную правку и купюры текста. В итоге поэма была завершена в 1945 году вместе с окончанием войны. </span>
Опис щита Ахілла в поемі Гомера «Іліада» - це показ життя і вірувань древніх греків
Ахілл — син богині Фетіди і смертного Пелея. Мати називала його «коротко- вічним сином», адже за бажанням Зевса він був приречений на загибель.
Ахілл, або Ахіллес, був видатним воїном, який любив і цінував зброю. Але найбільшою його гордістю був щит, викуваний Гефестом. Щит Ахілла був міцний і великий. П'ять шкіряних шарів стягував потрійний обід, що яскраво блищав, а на самому щиті Гефест вирізьбив багато оздоб і до дрібниць продуманих різних зображень. На щиті було зображено Землю, Сонце, сузір'я: Плеяди, Гіади, Оріон, Велика Ведмедиця, що її ще Возом називають. Ще на щиті майстерна рука Гефеста вирізьбила два прекрасні міста. На одному зображено весілля: юні дівчата йдуть через місто і під весільні співи весело танцюють разом із юнаками. На ці веселощі з подивом дивляться з порога своїх будинків статечні жінки. На міській площі зібралася юрба, всередині якої двоє чоловіків сперечаються про пеню за вбитого чоловіка. Кожен із них доводить своє. За суперечкою стежать старійшини. Вони сидять колом, а перед ними лежать золоті монети, які віддадуть тому, хто доведе свою правоту.
У другому місті точиться війна. Озброєне військо оточило місто. Серед воїнів немає згоди: частина їх хоче зруйнувати все, а частина поділити коштовні скарби, які є в прекраснім місті. А захисники готуються до оборони. На міські мури вийшли і жінки, і маленькі діти, і старі мужі, яких вже зігнула старість. Воїни, на чолі яких Арей і Афіна Паллада, зробили засідку біля річки, убили двох пастухів і завернули їхні стада. Почувши шум біля стада, воїни захисників кинулися на нападників і зав'язали з ними бій.
Далі зображено родючі лани, орачів із плугами, впряжених у ярма волів. Орачі, дійшовши до кінця поля, отримують келих солодкого, наче мед, вина, щоб мати сили доорати поле до кінця.
Наступне зображення демонструє достигле колосся на ланах, женців із серпами, поодаль снопов'язів і хлопчиків, які збирають колоски. Обнесене високим тином поле перетинає стежка, якою йдуть хлопці і дівчата з корзинами солодкого, мов мед, винограду. Між ними походжає хлопчик і виграє на «дзвінкоголосій формінзі» і співає ніжним голосом веселу пісню. Молодь танцює під музику і спів хлопчика.
Далі розташована картина, на якій зображено череду круторогих биків, що йдуть із кошари на берег бурхливої, порослої очеретом річки. Раптом на стадо напали два жахливі леви й загнали пазурі в бідну тварину, що страшенно ревіла.
Наступна картинка відтворює місце для танців, де юнаки й дівчата кружляють, побравшись за руки, а два скоморохи стрибають у колі людей. Край щита майстер оздобив могутніми хвилями Океану.
<span>Картини на щиті Ахілла точно передають вірування, побут, світосприйняття людей, які жили в сиву давнину. Гомер використав такий прийом, щоб показати життя простих людей, які важко працювали, мужньо захищали свої міста від ворогів, уміли весело святкувати.</span>
Манилов, Собакевич, Ноздрев, Коробочка, Плюшкин.. . Эти имена стали нарицательными. Подобное их перечисление выглядит как-то неестественно: разве можно ставить в один ряд таких разных персонажей? Попробуем дать краткую характеристику помещикам из «Мертвых душ» .
Манилов — филантроп, прожектер, бездельник. Собакевич — мизантроп, кулак, выжига. Ноздрев — мошенник, картежник, расточитель. Коробочка — ханжа, тупица. Плюшкин — скряга, человеконенавистник, накопитель. Какие разные характеристики, не правда ли?
На мой взгляд, характеры помещиков описаны так, что составляют пары по противоположности: Манилов — Собакевич, Ноздрев — Плюшкин. Единственная помещица в поэме — Коробочка — выглядит как промежуточное звено между ними.
Было бы закономерным, если бы отрицательные черты одного характера уравновешивались положительными чертами другого. Но не так делает Гоголь: пустой филантропии Манилова противостоит явная мизантропия Собакевича, дикой расточительности Ноздрева — безумная страсть к накопительству Плюшкина. Каждый помещик — своего рода нравоучительная иллюстрация, «человек-страсть» , то есть воплощение отдельно взятого отрицательного качества. В этом структурное сходство персонажей «Мертвых душ» . Примерно так же строились образы комедии классицизма. Например, у Мольера: Тартюф — ханжа, Журден — глупый самолюбец и т. д.
Гоголь творил во времена, когда зарождался метод критического реализма, который стал логическим продолжением классицизма просветительского. Новый художественный метод давал возможность не только детально разрабатывать характеры героев, но и делать глубокие обобщения. Однако на материале «Мертвых душ» заметно, что Гоголь не был готов сделать далеко идущие
<span>социальные выводы, как это пытались доказать советские литературоведы. Его абстрактная «Русь» , к которой Гоголь не устает обращаться, представляет собой не что иное как утопию, выдуманную самим писателем в далекой Италии. При этом, что особенно любопытно, образы помещиков составляют некую антиутопию, которая мало похожа на реальную картину российской жизни той эпохи. Помещики «Мертвых душ» — это экзотические творения писательского воображения, у них могли быть лишь весьма отдаленные прототипы. Здесь становится заметна разница между образами помещиков, заключающаяся в той мере вреда, которую каждый из них способен нанести обществу. Манилов и Собакевич сами по себе безвредны. Лишь множество маниловых и собакевичей способны принести сколько-нибудь заметный ущерб: первые — своей бесхозяйственностью, вторые — жадностью. А вот Ноздрев и Плюшкин не такие. Они представляют собой активную разрушительную силу. Ужасающий пример Плюшкина, «прорехи на человечестве» , может быть заразительным в обществе, где существует эксплуатация человека человеком и нет твердых моральных устоев. Ноздрев с его патологической страстью к игре во всех ее проявлениях еще более опасен: для него нет ничего святого, а его пример гораздо более заразителен, чем пример Плюшкина. Заметим, что в России 19 века увлечение азартными играми среди дворянства приводило к разорению богатейших имений.. .</span>
