Так что ответом на данный вопрос следует считать - Сванте Свантесон
Тема поэта и поэзии актуальна всегда Поднималась она М.Ю. Лермонтовым во многих произведениях, в частности в стихотворениях " Поэт и " Пророк ".
Лермонтов считает деятельность стихотворца( стихотворение " Поэт") ответственной, служащей во благо людям. Поэт в одноименном шедевре сравнивается с острым кинжалом. Очень давно это оружие было полезно в сражении. Со временем превратилось в безделушку. Красивую, блестящую, из золота, но никому не нужную. Так и строчки когда-то " носились над толпой", вызывая чувство уважения, почитания, звучали "как колокол на башне вечевой во дни торжеств и бед народных ". Это было время подъема декабристского движения, надежд на улучшение положения крестьян, на Конституцию. Тогда лирик был един с людьми, и они друг друга понимали.
Но в тридцатые годы наступила реакция Его поколению не нужно искусство, а нужен лишь маскарад Стихотворение завершается призывом к творцу пробудиться и вновь сказать свое решающее слово, похожее на кинжал.
Мысль об особой роли поэта звучит и в стихотворении " Пророк". Лирический герой живет в условиях, когда попирается достоинство, не существуют правила морали. Он не нужен такому обществу, в него кидают камни, гонят отовсюду, поселяя из города в пустыню, высказывают свое презрение. Только с природой он дружен, только ей он доверяет. А проповедь и исповедь вызывает злобу, неприятие.
Назначение поэта - вдохновлять для полезных дел, быть носителем " мыслей благородных", невзирая на его собственные горести и трагедию непонимания.
Грустный момент когда (Генадий) топил собычку которую звали му-му
Поетичну творчість Калинця, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у Самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця — «Пробуджена муза» (Варшава, 1991) та «Невольнича муза» (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять алогій» видано було також в Україні і у Росії.
Ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», які були видрукувані в Лондоні під назвою «Поезії з України» створив у 1969 Богдан Сорока.[1] Це спонукало КДБ порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім'я у пресі. Інші збірки поета: «Підсумовуючи мовчання» (1971), «Коронування опудала» (1972), «Слово триваюче» (1997), «Терновий колір любові» (1998).
Один із найтонших дослідників поезії Калинця Данило Гузар-Струк у передмові до «Невольничої музи» виокремлює «три головні течії» в його поезії: «оспівування культури, любовне прагнення та суспільний протест». Висока культура поетичного мислення й мовлення, любов до текстових стилізацій, надзвичайна формальна винахідливість притаманні Калинцю упродовж усього його творчого розвитку, а такі риси як ерудиція, іронічність, шляхетність у поводженні зі словообразом роблять цю поезію без перебільшення видатним явищем.