Охочі взяти участь, називати на ім'я, провідний університет, лікувальні властивості, наступного дня, пожовклий, викликати у службових справах, відповідно до постанови, автобіографія, чинне законодавство, завдати збитків, сказано на мою адресу, чужий біль, провідна фірма, протягом двох тижнів, кваліфіковане журі, зворотний зв'язок, передплачувати газети і журнали, напрям дільності, тактичні зауваження, обіймає посаду бухгалтера.
По подіуму ходила ефектна модель.
Цей засіб против кашлю дуже ефективний.
В мене є свій особистий комп'ютер.
Батьки завели особовий рахунок у банку.
Мова-людський засіб передачі інформації.
Кожна людина повинна мати у собі людяність. або Парк сьогодні був дуже людяним.
Адресат отримав листа.
Адресант відправив листа.
Усі свідомі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. Навіть не
розуміючи, що таке незалежність, я чув і знав про неї. Осмислення
приходило поступово. По мірі того, як я більшав, прийшло захоплення
історією і літературою. І хоча учителі і батьки вважають, що у мене
нахил до точних наук, гуманітарні предмети мені до душі значно більше.
У п'ятому класі мені потрапила до рук книга Антона Лотоцького
«Історія України», з якої я дізнався про розвиток української
державності. Саме ця книга заклала в моє серце почуття гордості за свою
Батьківщину.
Пройшло чотири роки. Змінився я, змінилося наше суспільство. Але я не перестав пишатись тим, що живу в незалежній державі.
Почуття гордості пробудили в мені твори про славних українських
лицарів-козаків. Я уявляв їх або в запеклому бою, або на легких
«чаєчках», долаючими чорноморські хвилі. Вони захищали рідну землю від
ворога, визволяли бранців із неволі. Ось у чому полягає їх внесок, у
незалежність.
А учасники Коліївщини! Я захоплююсь ними, хоча і розумію, що
багато в чому повстанці помилялися. Можливо, я був би таким же
непримиренним на їхньому місці, проте вважаю, що жорстокості було
забагато, особливо стосовно старих та дітей. Хоча через два з половиною
століття мені значно легше розмірковувати на цю тему, ніж їм тоді.
Я уявляю, як наш стражденний народ зрадів надбанням революції
1917 року — і яке було розчарування! Але патріотизм у кожного українця в
крові. Тому так щедро поливали рідну землю своєю кров'ю київські
гімназисти і студенти в бою під Крутами. І це знову ж таки в ім'я
незалежності!
Із величезною радістю сприйняли новину про незалежність України
наші батьки. На початку дев'яностих років нашого століття Україна ніби
ожила або прокинулась зі сну: мітинги, маніфестації. На вулицях
блакитно-жовті прапори і тризубці. Тоді я був ще дуже малий, щоб
усвідомити велич цих подій; мало хто сподівався побачити на вулиці
державну символіку незалежної України.
Зараз дехто скаржиться на незалежність за всі наші існуючі
проблеми. А я вважаю, що всі наші біди тимчасові. Народ наш роботящий,
винахідливий, тож знайде вихід і з економічної скрути. Найголовніше — не
панікувати, а сумлінно робити свою справу.
Нам, учням, треба працювати на ниві освіти. Навчатися сумлінно —
тяжка праця. Але без знань ми не зможемо знайти свій шлях у житті.
Незалежній Україні потрібні фахівці високого класу. Тільки так моя
Батьківщина зможе стати рівною серед високорозвинених європейських
держав.
Сильними та вольовими ніхто одразу не народжується... Такими потрібно стати. Але деякі люди вважають, що до великих людей впав успіх з неба. Але це не так. Щоб добитися результату у будь-якій сфері життя потрібно дуже багато часу та зусиль витратити на саморозвиток. Не треба слухати тих , хто каже , що в тебе нічого не вийде. Треба вийти на поле битви та показати їм на що ти здатен заради своєї мети та свого майбутнього. В тебе та твою мету ніхто не зможе вірити так, як зможешь вірити ти сам. Та ніхто не забов`заний вірити в в твої мрії та їх здійснення.Якщо ж ти все-таки прийняв рішення змінитися, тоді тобі потрібнот бути сміливим, рішучим. Шлях до перемоги не буде легким...Але це відчуття перемоги та почуття власної гідності варте того, щоб боротися.
Звинуватити легко, зрозуміти - важко
Іноді трапляється так, що якась людина робить не дуже гарний вчинок. Дуже просто її засудити, але зрозуміти причину, з якої вона це зробила - набагато складніше. Мій дядько, який працює охоронцем у супермаркеті, розповів мені багато історій, які беруть за душу. Час від часу вони ловлять дрібних злодюжок - це їх робота. Когось вони здають у поліцію, а когось - ні. Бо не можуть. Не можуть вони відправити у відділення поліції літню жінку, яка поцупила пакет молока або банку дешевих консервів, бо пенсія у неї за тиждень, а грошей вже кілька днів нема, і вона голодна. Красти вона не вміє, тому завжди попадається. Робітники супермаркету її знають у обличчя, як знають і те, що щось поцупити вона буде намагатися тільки раз на місяць - десь десятого числа кожного місяця, бо пенсія у неї дванадцятого. Звісно, за законом її потрібно відправити у поліцію... але старій просто дають якусь їжу, у якої ось-ось закінчиться термін придатності, щоб їй будо як дожити до пенсії.
Багато чого бачив мій дядько: і підлітків, які крали "просто так, задля адреналіну" - цих дурників він здавав на руки батькам, щоб ті їм розповіли, до чого призводить така поведінка. Такі ніколи потім не поверталися. Здав би в поліцію - і життя такого підлітка могло піти шкереберть: проблеми з поліцією можуть поставити хрест на подальшому житті, наприклад, на мріі про вищу освіту. Бачив він і людей, що крадуть, бо є така психічна хвороба - клептоманія. Така людина не може втриматися, щоб не поцупити чогось. Він знає двох таких людей, які, до речі, завжди потім платять за те, що вкрали, навіть якщо їх не помітили. Дядько завжди каже, що кожен вчинок кожної людини завжди має якусь причину, і іноді варто розібратися, чому вона вчинила саме так. Бо засудити - просто, а зрозуміти - набагато складніше.
