Коли вогонь згас я замерз
Я вдыхнула(вдыхнул) свежий воздух.А стою на улице.Я иду на тренировку.В магазине акция.У меня много увлечений.
Абстрактные слова-это слова,которые нельзя пошюпать, прикоснуться к ним,понюхать,например:воздух же не нельзя понюхать,пошюпать или прикоснуться...
Надеюсь понятно объяснила)
Синтаксичними сполученнями не є: ніч і день, три учні відстали в поході, прийшла весна, гудуть вітри, я почувався, наче не в своїй тарілці, забіліли сніги, зійшло сонце, усі ми, крига, гладенька й міцна, більш підготовлений, річка, швидка і стрімка, найбільш говіркий, тримати в міцних руках, плакати слізьми, п’ять книг, дуже добре, впадає в око, нехай прочитають, у глибинах океану, голову сушити, перше вересня, Новий Рік, дуже радий, дніпровські схили, зимові канікули, дитина років п'яти, люди літнього віку, більш здібний учень, байдики бити, більш докладно, схилився та й дивиться, взуття великого розміру, дівчина з блакитними очима. Це лексичні словосполучення.
Синтаксичні — це словосполучення, що позначають складне поняття, у якому кожне слово не має суворої закріпленості з іншим словом.
Який за змістом? Про що в ньому має іти мова?
Святивечір – то подія для всіх. Вогникижовтіють у вікнах, димийдуть у небо, а селом ходять ватаги колядників.
Задовго до походу роблять звізду на довгому держалні, клеять її з кольорового паперу, щоб свічку можна було поставити всередині. Для посівання у кишенях є усяка пашниця. Засівають залежно від симпатій кому житом, кому вівсом, кому гречкою, а котромусь жмикрутові дістанеться, буває, ще й жменя гороху.
А от Романа таких жорстоких жартів ніколи собі не дозволяють. В хату його ступають схвильовано, як у маленький заповідник краси. З усіх хат ця найгарніша, у ній все аж цвіте!
Речі тут звичайні, але як вони виказують натуру господарів, їхне прагнення оздобити своє просте трудове життя! Скриня мальована, вся в яблуках з листям. Ці мальовки на скрині так і перегукуються з півнями на комині і з вишитим квітчастим рушником над Шевченком у шапці. На миснику вишикувались розмальовані глечики, вони взялись у
боки, мов парубки. Навіть старий ослін застелено тканим обрусом.
А з покутя на колядників позирає з-під рушника на дошці мальована Пречиста Матір з Немовлям, дивиться уважно й доброзичливо, ніби оцінює їхні старання та чемність. Той іконний погляд вони почувають й тоді, коли після найкращих зичень господарям топчуться біля порога і ждуть подарунків...
І ось колядники висипають з Романові хати. Душі їхні повняться чимось гарним, повняться, як ота паперова звізда світлом.