У романі йдеться і про гедонізм — життя за принципом насолоди. Доріан Грей хоче отримувати від життя тільки прекрасне, як-то кажуть, з’їсти всі плоди, які ростуть тільки на сонячній стороні. Лорд Генрі допомагає йому на цьому гедоністичному шляху — робить підказки, керує теоретично. Правильно сказав Безіл Холлуорд: «Ти, Генрі, не говориш нічого морального і не робиш нічого аморального». Але лорд Генрі вважає, що ні поганого, ні доброго впливу не існує.
Тут можна посперечатися. Адже саме завдяки лордові Генрі так змінилося життя Доріана, саме його слова, які зачаровували ніби музика, змінили життя юнака; саме книга, яку подарував лорд Генрі, навчила його жити по-іншому. Хоча й тут автор ніби хоче застерегти нас: що б не говорили інші, до чого б вони нас не тягли, завжди треба мати свою голову на плечах, і дійсно, не піддаватися ні гарному, ні поганому впливові. Але й справді, якщо я вважаю себе людиною самостійною, то дослухаючись до чиїхось порад, завжди треба аналізувати їх, тому що відповідальність за прийняте рішення завжди лежить на самій людині.
<span><u>Тичина
Павло Григорович </u><span> народився 27 січня 1891 року в селі Пісках на
Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався в бурсі (хлопець мав чудовий слух і голос, тож співав у монастирському хорі),
потім у Чернігівській духовній семінарії
та Київському комерційному інституті. Під час навчання в Чернігові молодий
талант взяли під крило М. Коцюбинський та В. Cамійленко.</span></span>
<span>
Збірка
„Сонячні кларнети”, надрукована 1918 року, стала надзвичайною подією не лише
для української, а й для всієї слов’янської літератури, принісши нову мелодику,
нову форму, нове світовідчуття. </span><span>
Наступні
збірки „Замість сонетів і октав”(1920), „Плуг”(1920), „Вітер з України” (1924)
підтверджують визначне місце П.Тичини в українській поезії. Під час Другої
світової війни, коли саме буття народу було під загрозою, поетична сила Павла
Тичини вибухнула у віршах „Я утверждаюсь” і „Матері забуть не можу”.</span><span>
Помер
П.Тичина 16 вересня 1967 року.</span><span>
У
1973 році встановлено літературну премію імені Павла Тичини.</span><span>
Поруч
із суто дитячими віршами П. Тичини: „А я у гай ходила”, „Хор лісових
дзвіночків” – його пейзажні мініатюри здавна стали класичними зразками поезії
для дітей. Перу П. Тичини належать казки, написані за мотивами українського
фольклору: „Кожум’яка”, „Дударик”, „Івасик-Телесик”, „Як Дуб із Вітровієм
бився”, „Дума про трьох вітрів”, а також переклади та поетичні переспіви казок
Максима Танка (з білоруської); Алішера Навої (з узбецької) та інші.</span>
Мама-мати,мама
Папа-батько,тато
Брат-брат
Сестра-сестра
Машина-машина
Дом-будинок,дім
Имеет-має
Хлопчики поїхали до заповідника!!!!Але по дорозі пожаліли дядька Шпичака!!А потім вони сказали йому щоб він більше нікого не вбивав!!Й він ніколи нікогоне вбиває!!Й навіть не ображає!!
