Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…
У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.
Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…
Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це - травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.
Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.
Люблю річку Дністер з її мальовничими берегами, увінчаними вербами. З її оптимістами-рибалками, які можуть просидіти майже весь день за ловлею окунів. Люблю суницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш увагу на укуси комах і радієш кожній ягідці, люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек.
Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.
Я пишаюся тим, що живу в країні з такоюбагатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.
Вірю що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля Українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.
Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з’їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Новозеландію. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, де-небудь я б затрималася, а десь — ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я би повернулася додому, до своєї України. Тут усе моє життя. Іншої батьківщини мені не треба.
Порядковий :Н.в. П*ятсот сорокова сторінка
Р.в.п*ятсот сорокової сторінки
Д.в.п*ятсот сороковій сторінці
З.в.П*ятсот сорокова сторінка
О.в.п*ятсот сороковою сторінкою
М.в.(на) п*ятсот сорковій сторінці
кількісн.: п*ятсот сорок
п*ятисот сорока
п*ятистам сорока
п*ятсот сорок
п*ятьмастами сорока
(на)п*ятисот сорока
порядковий : триста вісімдесят четвертий аркуш
триста вісімдесят четвертого аркуша
триста вісімдесят четвертому аркушу
триста вісімдесят четвертий аркуш
триста вісімдесят четвертим аркушем
(на) триста вісімдесят четвертому аркуші
кількісний : триста вісімдесят чотири
трьохсот вісімдесяти чотирьох
трьомстам вісімдесятьом чотирьом
триста вісімдесят чотири
трьомастами вісімдесяться чотирма
(на)трьохстах вісімдесятьох чотирьох
порядковий : сімнадцять тисяч двохсотий житель
сімнадцять тисяч двохсотого жителя
сімнадцять тисяч двохсотому жителю
сімнадцять тисяч двохсотий житель
сімнадцять тисяч двомастами жителів
(на)сімнадцять тисяч двохсот жителях
Якщо без НЕ дієслово не вживається: нехтувати, незчутися і т.д.
~якщо дієслово має префікс -надо: недочути, недобачати і т.д.
__
в усіх іншиї випадках НЕ з дієсловом пишемо ОКРЕМО: не цвісти, не співати, не здужати і т.д.
__
ЗАПАМ'ЯТАЙ: треба розрізняти присудкове слове немає (нема), яке завжди пишемо з НЕ разом, та дієслово третьої особи однини тереперішнього часу (він, вона або воно не має), яке з не пишемо<span>ОКРЕМО.</span>