Михайло і анна насправді кохали один одного,вони були закохані донестями!а кохання Сави і Рахіри було не справжнєм,двоє любили випити і побитися
Ответ:
В одного батька було двоє синів. І ось настав час, коли кожен із них мав піти власною дорогою. Покликав їх батько до себе й каже: «Віддаю я вам усе своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих землях. Розпоряджайтеся ними, примножуйте та пам'ятайте мою настанову: найвища цінність — це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти життя, як найдорожчий скарб». Сини пообіцяли та й розійшлися своїми дорогами.
Старший син, прийшовши у свої землі, одразу найняв собі найкращу охорону та велику кількість прислуги. Звелів побудувати найміцніший палац і не зводити з нього очей ні вдень, ні вночі, щоб його дорогоцінному життю нічого не загрожувало. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої, виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб ніяка хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя — батькові ж обіцяв.
Молодший син часом обходив свої землі. Однак невдовзі побачив велике скупчення людей, що збиралися воювати між собою. Він запитав у них: «На-віщо ви вирішуєте свої проблеми насиллям? Ви ж маєте змогу все обговори-ти та домовитись». «А ми про це ніколи не думали. Бійкою все вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й справді, чому не домовитись». Війна скінчилась, навіть не розпочавшись, а вдячні матері та жінки кинулись до ніг молодшого сина, дякуючи за збережене життя їхніх синів і чоловіків.
Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жахлива картинка. Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих, неміч-них, голодних дітей. «Що змусило вас так жити», — запитав їх. І люди розповіли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким була повновода ріка, зеленів чудовий ліс, повний різноманітної живності. Та сталось так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись зникла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полювання. Згодом пересохла й річка, що ви-тікала десь із лісу. На місто весь час обрушувався буревій, родючі землі перетворились на пустирі. Не стало ні їжі, ні води. Прекрасне місто почало перетворюватись на пустелю, у якій люди не змогли б жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, та і все місто!» — вигукнув молодший син. За його при-кладом люди почали насаджувати дерева, пізніше туди повернулися тварини й птахи. Десь у глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись у річку, переповнену рибою. Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх своїми плодами. Повернулось до людей життя, не боялись вони вже за майбутнє своїх дітей.
З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо молодший син й інших навчив батьківської мудрості
Объяснение:
«Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя».
• «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив».
• «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю».
• «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся». «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в Спасівці». «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали!
Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати». І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись». «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без помочі? » «Дідусева наука стала йому в пригоді. “Ось це Великий Віз, а ця зоря над нами — то показує північ. Ну, навпроти неї мусить бути південь»». Недоля: «Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде». «Хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. В нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав зі Спасівки. Тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б’ється».
«Продав ти мене, юдо, Бог тебе певно покарає. Вони мене завезуть в Крим, то, може, й сестру легше знайду». «Помагав татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. Він був тямущий, і татари не могли надивуватись. Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно». «Ні, не прийму! І моєї християнської не зречусь... Хоч і повісьте. Пощо мені опісля в смолі горіти». «Внизу, в челядній, вибили Павлуся так, що зі спини аж кров потекла.
А де текст
ааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа
Напевно кожен з нас хотів би мати
магічні здібності. Для когось важливо вміти зупиняти час, читати чужі думки чи володіти вмінням керувати силами природи. Це все добре і може знадобитися в житті, але найкращий дар -- вміти зцілювати все живе . Саме такі здібності я хотів(ла) би мати.
Раз -і зрослося перебите крило у пташки , два -і одужав хворий песик, три- і здоровою стала дитина ....
Як шкода , що я не чарівник(ниця )!