Станционного смотрителя не любят, обзывают, если например нету лошадей, то тогда смотритель во всем виноват. Пушкину было жалко старого смотрителя.
Собака долго мечется по следам уехавших людей. Вернувшись на дачу и осознав, что снова осталась одна, она громко воет от одиночества.
Кусака осталась одинокой,она не знала что была лишь игрушкой для той девочки.
<span>За свою жизнь великий русский баснописец И. А. Крылов написал более 200 басен. В своих произведениях, используя иносказание, он отражал волнующие страну общественные события, высмеивал общечеловеческие недостатки. Сегодня басни И. А. Крылова известны во многих странах мира.
Из всех басен, которые я прочитал, мне больше всего нравится "Волк на псарне". Серый злобный хищник, "думая залезть в овчарню, попал на псарню". До этого он уже доставил людям много хлопот, поедая овец, нападая на пасущиеся стада, а теперь оказался в переделке, из которой ему самому не выбраться. И тут, чтобы спасти собственную жизнь, Волк начинает хитрить и лицемерить. Он заявляет, что забрался сюда целенаправленно "совсем не ради ссоры", а для того, чтобы мириться.
Мудрый и опытный ловчий не верит в "чистосердечное раскаяние" извечного врага, потому что ему давно известна "волчья натура". Он не согласен идти на мировую и выпускает на волка стаю гончих. Благодаря своему многолетнему опыту ловчий привык оценивать окружающих по делам, а не по словам, и именно поэтому серый разбойник получил по заслугам.
Басни И. А. Крылова — неисчерпаемый источник мудрости, открытый для каждого, кто понимает: любое изменение к лучшему нужно начинать с самого себя.
</span>
Жил был человек,ему надо было сделать дом...
На думку видатного українського філософа й мислителя Григорія Сковороди, кожна людина має займатись тією справою, до якої вона має потяг і схильність. Тоді її діяльність принесе не тільки особисте задоволення, але й суспільну користь. Забезпення кожного громадянина можливістю займатись улюбленою справою - ось у чому секрет процвітаючого суспільства. Особливо актуальним це питання є для молоді, адже найважливішою подією у житті є вибір майбутньої професії.
Тож як не помилитися? Як вибрати ту справу, якій буде присвячена більша частина життя? Як не переплутати шепіт серця з наполегливими порадами розуму, що керується зовсім іншими мотивами - престижністю, рівнем заробітної плати, очікуваннями рідних та знайомих тощо? Як передбачити, чи не перетвориться обрана професія на вічний обов'язок, на важкий тягар, нести який не стане сил? Адже така помилка оцінюється у кращому випадку в кілька змарнованих років. У гіршому - людина буде нещасною все життя, рахуючи дні до відпустки чи вихідних, ненавидячи своїх колег і клієнтів, зневажаючи себе саму, - позбававши себе радості "сродної праці", а можливо - і заподіявши ненавмисної шкоди іншим через власну байдужість чи непридатність до обраної справи.
Але якщо вибір зроблено правильно, робота перетвориться на цікаве хобі, на улюблене заняття, у якому людина завжди буде прагнути сягнути вершини. Той, що з радістю виконує свій суспільний обов'язок, не працює, а насолоджується життям. Тож перш ніж остаточно вирішити, чому присвятити свою працю й зусилля, слід запитати себе: що мені подобається? що мені цікаво? що я міг би робити постійно, отримуючи при цьому задоволення? І найголовніше - що у мене добре виходить? на якому місці у суспільстві я буду найбільш корисним? Адже, за словами Г.Сковороди, "найнижча посада буває людинi причиною щастя, коли до неї є природний нахил", а "розумним і добрим серцям набагато миліший і поважнiший природжений чесний швець, ніж неприроджений статський радник".
