"Наталка Полтавка" — "світла незаймана квітка народної поезії". Написана п'єса майже 180 років тому, але й досі чарує нас своєю красою. Максим Рильський сказав, що "таємниця живучості "Наталки Полтавки" в глибокій сердечності, у немеркнучім і чистім, як день, сяєві життєвої правди". І я відчула цю сердечність і чистоту, сяйво людської душі, відданість великому коханню в образі Наталки. Це моя улюблена героїня п'єси. Наталка — проста українська дівчина. Всі характеризують її як добру, розумну, дотепну. "Золото — не дівка!.." "...Яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить", — так сказав про Наталку сільській виборний. У селі всі матері ставлять своїм дочкам за взірець Наталку. Про себе Наталка співає: Не багата я і проста, но чесного роду, Не стижуся прясти, шити і носити воду. Мені сподобалась Наталка своєю глибокою вірністю у коханні. Чотири роки не має вона від милого жодної звісточки, але продовжує його кохати, чекати. Чотири роки жде не діждеться вона повернення свого милого Петра: Петре! Петре! Де ти тепер?.. Я тебе любила і тепер люблю... Вернися ж до мого серця!.. До Наталки постійно сватаються і волосний писар, і дяк, і підканцелярист, і "многії другії". Але вона "многим женихам піднесла печеного гарбуза". Мати Горпина Терпилиха не схвалює цього. Щастя мати і дочка розуміють по-різному. Терпилиха не спроможна терпіти злиднів, на її думку, краще вмерти, ніж жити в бідності. Сватався до Наталки і багатий возний. Розумна, з почуттям власної гідності, Наталка відповідає: Гріх вам над бідною дівкою глумитися! Моє багатство єсть моє добре ім'я. Наталка хоче жити за велінням серця: "Серце не вважає, — співає вона, — кого раз полюбить, з тим і помирає". Мати постійно плаче, дорікає Наталці. І Наталка задля спокою матері вирішила подати возному рушники. Вона і досі любить Петра, але каже ненці: "Я покорюся вашій волі, перенесу своє горе, для спокою матері треба все перенести". Як треба було шанувати свою матір, щоб піти на таке. Це драма серця Полтавки. Наталка розуміє, що це не принесе їй щастя, тому що коли бідна дівчина стане дружиною багатого, то "така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою". Для Наталки сім'я — це єднання двох сердець: "жити люб'язно і дружно, бути вірними до смерті і помагати один одному". Наталку Полтавку покохав чесний, працьовитий, безкорисливий, здатний на самопожертву заради іншої людини Петро. Смілива, рішуча дівчина каже: "Не треба лиш грошей твоїх. Вони мені не поможуть. Но бідою нашою не потішаться вороги наші... І моїй жизні конець недалеко..." Возний зрозумів, яке сильне, палке почуття у Петра з Наталкою і він відступився: "Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною". З'єдналися два люблячих серця. Терпилиха благословила молодят на подружнє життя. Одна з виконавиць ролі Наталки сказала: "Наталка Котляревського — це гімн великому коханню, цей образ буде приваблювати ше не одне покоління людей..." Я згодна з цим висловом. Наталка приваблює нас духовною красою, щирістю, пісенністю, вмінням любити, бути вірною своїм почуттям.
Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічия на Чернігівшині в бідній сім'ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революцийних подій 1905 р., «неспокійна». за його висловом, праця «нсблагонадійного» вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а також посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, СВітовї класики, насамперед російської літератури,— все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника. Гіркі роздуми над невтішною долею сільської бідноти й демократичної інтелігенції, передуciм народних учителів, у буржуазному суспільстві все більше переконують Васильченка в необхідності боротьби із соціальним злом. Основна проблематика Васнльченкових творів, як i Франка, Коцюбинського, Сте- фаника, Тесленка,— життя дореволюційного села, розорюваного капіталізмом i про- буджуваного до активных дій загостренням класової боротьби наприкінці Х1Х — на початку ХХ ст. Відповідаючи критикам які вбачали в його творчості «хуторянські сюжети», «сіреньких» героїв, а самого пи- сьменника зневажливо називали типово «селянським», Васильченко підкреслював в автобіографічній повіст1 «Мій шлях»: «Для своєї творчості я брав свідомо сюжети із близького мені життя, поставивши собі за завдання одбити його в художніх засобах, повернути мого читача лицем до його власного життя, до близьких йому людей, до його величезного класу з його інтелігенцією, класу, що повинен бути господарем, до рідного народу» (4, 56).
Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав «іншої шукати». А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що «хто з любов’ю не знається, той горя не знає», усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя.
<span>Що ж таке дружба? Це досить нелегке і водночас таке важливе запитання, яке час від часу ставить собі майже кожна людина. Існує дружба, приміром, між народами різних країн світу, однак буває і така, що поєднує назавжди людей. Де б ти не був, ти завжди відчуєш надійне плече друга, відчуєш його підтримку, допомогу. Найстрашніше в людському житті — втратити друга, якого ти знав і якому ти довіряв. І якщо твій друг раптом опиниться в біді, ти, не роздумуючи ні хвилини, прийдеш йому на допомогу.</span>
Одного разу відбулася пожежа в одному будинку. Приїхали пожежники і наказали їхній собаці проийти подивитися чи нікого немає. Він забіг в будинок і знайшов маленьку дитину.Він взяв її за одяг і відніс пожежникам. Так собака врятувала життя людині.
Маруся Богуславка - образ дівчини-полонянки. Прочитавши твір, багато хто задає собі питтаня -вона героїня чи зрадниця? У кожного своя думка,але я вважаю,що Маруся Богуславка - патріотка своєї Батьківщини. Вона допомогла козакам-невільникам,які тридцять три роки просиділи у темниці ,вибратися і повернутися додому. Та хтось скаже,що Маруся Богуславка зрадила свою Вітчизну,бо допомогла своїм землякам,проте сама з ними не повернулася. Вона боялася осуду,бо зреклась християнської віри і стала мусульманкою. Дівчина не змогла залишити дітей і чоловіка, за словами з пісні,Маруся,звикладо чужини: Бо я вже потурчилася, Побусурменилася Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного. На мою думку,Маруся Богуславка все таки патріотка свого краю,але не повернулася додому,бо мала обов'язок перед своєю родиною і на її місці так вчинив би кожен.