У старих літописах згадується, що в Києві правил
Олег. Він зробив удалі походи на Цареград, убік Каспійського моря,
звільнивши землі від набігів хазар, а для російських купців уклав з
Візантією вигідний торговельний договір. Про князя Олегові було складено
багато пісень, легенд і переказів. Народ оспівував його мудрість,
.уміння пророкувати майбутнє, його талант чудового воєначальника,
розумного, безстрашного й спритного. Наприклад, коли греки перекрили
ланцюгами Босфорська протока, Олег поставив тури на колеса й привів
військо до Царьграду. Великий поет Олександр Сергійович Пушкін оспівав
подвиги князя Олега в «Пісні про віщого Олега». А. С. Пушкін розповідає
про нього як про билинного богатиря. Олег багато робив походів, багато
боровся, але доля берегла його. Пушкін любив і знав російську історію,
«переказу століть». У легенді про князя Олегові і його коні поета
зацікавила тема долі, неминучості визначеної долі. Але вірш не тільки
про це. У ньому звучить і горда впевненість у праві поета на вільне
проходження своєї думки, і співзвучна древньому поданню віра в те, що
поети — провісники вищої волі.
<span>Волхви не бояться могутніх владик,І князівський дарунок їм не потрібний.Правдива і вільна їхня віща моваИ с волею небесною дружня.Правду не можна не купити, не обійти.</span>
Олег позбувається, як йому здається, від погрози
смерті, відсилає коня, що повинен, по пророкуванню чарівника, зіграти
фатальну роль. Але через багато років, коли він думає, що небезпека
минула — кінь мертвий, — доля наздоганяє князя. Він торкає череп коня:
З мертвої глави гробова змія, Сичачи, тим часом виповзала.
Розказана А. С. Пушкіним легенда про славного князя Олегові наводить
на думці про те, що в кожного своя доля, її не обдуриш, і друзів своїх
потрібно любити, берегти й не розставатися з ними при житті.
<span />
<span />
