Ривет, Том! Я твой знакомый, хотя ты меня не знаешь. Несколько раз я перечитывал книгу, которую написал о тебе твой отец Марк Твен. Я хотел бы жить в твоем городке и стать твоим другом. Знаю, что товаришей у тебя и так много. Но я мог бы тебя научить играть в футбол. Можно было бы сыграть на две команды - наши и ваши ребята. А еще бы я взял тебя в поход. В этом году мы ездили в туристический лагерь в Крым. Это в нашей Украине есть такой красивый полуостров. Там море, горы, курорты и очень красивые места. Командир группы провел нас горными маршрутами.<span>Мы побывали на горе Ай-Петри, катались на канатной дороге. А еще мы побывали в Мраморных пещерах на горе Чатыр-Даг. Представляешь? Каждый день начинал на свежем воздухе в палатке возле моря или на какой-то горе. Это ужасно интересно. И я живо представлял себе, если бы ты был вместе с нами, то у нас была бы самая веселая группа. Следующим летом жду тебя в гости. Но можешь приехать и зимой. В городе на площади будет стоять праздничная елка, а вокруг нее полно развлечений. Да и вообще, скучать нам не придется! Жду письма от тебя. Твой друг Максим. До встречи.</span>
Через мову персонажа, як він\вона використовує приказки, заменшувально пестлививі словами чи напваки, брань та сарказм, ми можемо зьясувати його характер. Також це скаже про культуру персонажа чи його походження.
Я не думаю, що сьогодні існує такий народ, який вагається, якою ж мовою йому спілкуватися. Коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче. Боляче за невважливе ставлення до рідної мови, до мови, яка заслужено вважається однією з самих милозвучних у світі. Соромно за те, що поводимося ми з батьківською мовою по-дикунські, користуючись нею лише у крайніх випадках.
Звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів. Не менш яскравим прикладом поважливого ставлення до своїх традицій, до своєї культури та до своєї мови є індійські, африканські та австралійські племена. Ці нерозвинені племена, далекі від цивілізації, примушені були вчити мову їх колонізаторів, але, незважаючи на це, до нашого часу зберегли культуру та мову своїх племен і досі добре на ній розуміються.
Від душі хочеться вірити, що пройде час і українська мова не залишиться для наших співвітчизників лише державною мовою для службового використання, а стане мовою повсякденного спілкування. Хочеться вірити, що ми будемо чути рідну мову на вилиці, в родині, будемо нею спілкуватися та думати по-українські. А поки що залишається чекати, коли прийде до нас усвідомленні важливості рідної мови. Лише після цього ми зможемо в повній мірі вважати свою країну великою європейською державою.
Україна – вільна та демократична держава, тому ніхто тне забороняє спілкуватися громадянам на тій мові, яка їм більше до вподоби, але знати рідну мову, вміти її розуміти та розмовляти по-українські повинен кожен справжній патріот і громадянин України. Не слід забувати про її вивчення, адже ми не дивуємось, що багатонаціональне населення Сполучених Штатів поважає державну мову, а основною умовою отримання американського громадянства є гарне знання англійської. Чому ж тоді наші співвітчизники й досі не можуть визначити місце української мови в житті сучасного українського суспільства і незалежної держави?
Кожний із нас повинен усвідомлювати, що «не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну». З цими словами Володимира Сосюри важко не погодитись, бо це й насправді так – любити свою країну – це любити і знати її культуру, її традиції та її мову. Любити свою країну – це усвідомлювати себе маленькою часточкою могутнього народу, який протягом багатьох віків прагнув до свободи та незалежності и врешті-решт домігся цього. Як сказав відомий російський письменник М. Пришвін – «Я» можна сказати лише рідною мовою».
<span>Мені і моїм одноліткам треба добре вчити рідну мову, знати та поважати її, не соромитись розмовляти українською, бо це мова Великого Кобзаря, мова великої літератури, відомої у всьому світі, мова наших предків та наших нащадків. Розвиток усіх сфер життя нашого суспільства залежить від мови, а обмежене спілкування на ній може привести до обмеження культурного рівня наших сучасників і майбутніх поколінь. Це ще одна вагома причина, з якої треба знати і вчити українську мову.</span>
Извиняюсь что по русски, но мне кажется потому что они как бы хотели прийти в Бремен и стать там музикантами