<em>Вірш "О панно Інно"(1915) Павла Тичини </em>
<em>Присутні часткові відповіді..</em>
<span>За жанром:</span> інтимна лірика;
-вірш, як результат внутрішніх розладів, проблеми кохання відносно двох сестер Коноваленко;
- присвячений Інні Коноваленко, яка померла від сухот.
<span>Тема/мотив:</span> Звертання ліричного героя до панни Інни у почуттях і спогадах.
<span>Ідея:</span> Словесне відобрження щирого освідчення ліричного героя коханій, його глибоке почуття і юнацька замріяність.
<span>Художні засоби:</span> порівняння, епітети, метафори, звертання.
<span>Образи-символи в поезії: </span>
-Ліричне "я" поета;
-Вікно(символ розлуки, а також поєднання людини із світом);
-Сніги(символ холоду на душі викликаного нещасливим коханням).
<em> </em>Спостерігається <em>використання</em> автором <em>неологізмів</em>: "дитинно", "злотоцінно";
*Назва твору постає інтригуючим обазом загадкової панни.
*Павло Тичина у своєму вірші зробив акцент на особливому його звучанні, що підкреслює емоційний настрій поезії. Його ліричний герой прагне розібратися зі своїми почуттями, бо «любові усміх квітне раз — ще й тлінно».
Аж через край хлюпають романтичні мрії молодого поета про світ, в якому людина могла б відчути себе щасливою у великому коханні, коли очі коханої схожі на музику, на спів, на шепіт гаю. Поступово поезія Тичини переходить у роздуми і над почуттями ліричного героя, і над особистим.
<em>
</em>
<em>З увагою до Вас. Петрусь.</em>
Кожен розуміє сенс цього великого слова «любов» по своєму. Адже ніхто ніколи не зможе полюбити також як інша людина. Для всіх любов – це унікальне почуття, яке неможливо описати словами, яке наповнює всю душу людини, який змушує серце битися сильніше, а світ здається краще і чистіше. Почуття любові до ближнього простій людині дуже складно описати, її можна лише відчути.
Однак, тільки найбільші поети і письменники всього світу змогли підібрати правильні слова, які б могли хоч трохи уявити, що ж діється в душі у закоханої людини. Без їх значного внеску в культуру суспільства всіх поколінь і часів не змогли б ми настільки красиво і вишукано висловлюватися в любові, а також з таким захватом чекати, коли ж і нас захопить повністю це почуття.
Але поряд з кохання часто, якщо не сказати майже завжди, слід розлука. Знову ж якщо пригадати літературні твори, більшість з них наповнені не тільки почуттям любові, але і трагедією розлуки, часто вона буває вічною. Адже що може бути більш страшне, ніж зустріти свою другу половинку, того заради кого ти пішов би на все, пожертвував би всім чим тільки можна, доклав би всіх зусиль, щоб зробити його щасливим, а потім втратити назавжди.
Для мене самої першої трагедією, пов'язаною з любов'ю і розлукою був міф з циклу про Давньої Греції, він назвався «Орфей і Еврідіка». У ньому розказана дуже давня і дуже прекрасна історія кохання пастуха Орфея та його дружини Еврідіки. Смерть розлучила їх навічно, і все що залишалося Орфею – це оплакувати кохану, поки не прийде його смерть і не зустрінуться вони в підземному світі мертвих. Молодий чоловік кожен день приходив на могилу коханої, співав для неї пісні, приносив жертви і серйозно почав замислюватися про самогубство. Адже жити в розлуці з коханою людиною нестерпно, можливо для когось це навіть гірше смерті. Але боги зглянулися над Орфеєм, але поставили умову, що він сам повинен спуститися в світ мертвих, забрати звідти дружину, але, ні в якому разі не дивитися на неї до виходу з підземного царства.
Молодий чоловік мужньо протистояв усім страхам і жахливим духам. Він готовий був випробувати самі страшні страждання лише б бути знову з коханою. У результаті він знайшов тінь Еврідіки і почав виводити її на поверхню, але жодного разу не глянув на неї. Це сильно засмутило дівчину. Адже вона подумала, що Орфей розлюбив її і навіть бачити не хоче. Еврідіка почала вмовляти чоловіка, щоб він поглянув на неї. Орфей мужньо протистояв усім негараздам і випробувань, але бачити, як мучиться його кохана, було вище його сил. Тому він порушив заборону і все ж подивився на дружину. І тут же вона впала замертво. Усвідомивши, що він накоїв, він впав у відчай і не хотів повертатися назад. Тоді боги змилувалися над цією чудовою парою, що пройшла стільки випробувань і повернули життя Еврідіки. З тих пір вони жили душа в душу аж до кінця своїх днів.
На мій погляд, чудова і дуже повчальна історія. Розлука може, як погасити почуття любові, якщо вона була не настільки сильною або ж навпаки-зміцнити й усвідомити сильну любов. Адже поки людина з нами, ми навіть не можемо уявити як він нам дорого і як ми будемо по ньому нудьгувати. Але як тільки настає період розлуки, хай навіть короткочасної, всі почуття загострюються з новою силою. Ти починаєш усвідомлювати, що тобі погано без коханої людини, що тобі більше не хочеться розлучатися з ним ні на мить. Але якщо такого відчуття не виникає, то мабуть, це не той чоловік, з яким слід було б провести все життя. Тому розлука навіть допомагає зрозуміти, що ти насправді відчуваєш до людини, і так він тобі насправді доріг.
I. Історична повість "Захар Беркут" (тема — боротьба українського народу проти монголо-татарських загарбників у XIII ст.; ідея — саме народ є рушійною силою історії).
II. Протистояння героїв повісті — представників двох таборів (мирні жителі карпатського села Тухля і Захар Беркут — монгольські загарбники і зрадник боярин Тугар Вовк):
1. Головний герой повісті Захар Беркут (найстарший, найдосвідченіший у Тухлі; значення прізвища — волелюбний, мудрий птах; має великий життєвий досвід; відчуває власну відповідальність за долю рідної землі; на його боці — правда, любов, Бог, громада, навіть природа).
2. Боярин Тугар Вовк (хижа, пихата людина, має намір володіти землями Тухольщини і поневолити її людей, заради цього йде на зраду; від нього відмовляється навіть рідна дочка; він загинув разом з монголами; заслуговує на презирство).
3. Монгольський воєначальник Бурунда (лютий, жорстокий загарбник; звірячий характер виявляється у ставленні не тільки до мирних жителів, але й до своїх вояків; розум, сила, хоробрість послуговують злу, руйнуванню, смерті).
ІІІ. Утвердження всеперемагаючої сили народу (сила любові до рідної землі, мудрість, народна єдність — ось що допомагає вистояти у найстрашніші часи випробувань і лихоліть).
Ответ:
Упродовж багатьох століть наші пращури оспівували у своїх піснях і віршах образ коханої жінки чи матері, уславлюючи його і підіймаючи на високий духовний рівень. Слід сказати, що в Середньовіччі вважалося, що доля жінки полягає в материнстві і домашньому господарстві, так само вважають і деякі наші сучасники. На їхній погляд, українська жінка не здатна до великих звершень і справ. Але це помилкова думка, адже споконвіку жінки дивують світ мудрістю, силою материнства і величчю почуттів.
Українські письменники та поети у всі часи зверталися у своїй творчості до образу жінки. Одним з таких письменників є І. Котляревський, п’єсу якого називають безцінною перлиною української літератури. Адже героїня твору «Наталка Полтавка» втілила в собі найкращі риси українських жінок і майже одразу після виходу п’єси у світ стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися багатий духовний світ і зовнішня краса.
Наталка — чесна, ввічлива і добра дівчина. Односельці про неї казали: «Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, яка трудяща, себе і матір на світі держить».
Вона настільки любить і поважає свою матір, що навіть погоджується вийти заміж за нелюбого чоловіка. Їй притаманна здатність жертвувати собою заради інших, але свого кохання вона не зрікається. Її серце і душа стогнуть від нестерпного болю, адже вона довго не бачила свого коханого Петра, який вже чотири роки не повертався з заробітків, де хотів зібрати гроші на сватання та весілля з Наталкою. Чекаючи Петра, дівчина весь час благає Бога, щоб хлопець якнайшвидше повернувся: «Петре! Петре! Я тебе любила і тепер люблю», — сумує Наталка.
Героїня п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» кмітлива і розумна, їй властиве почуття власної гідності. Проста селянка, вона делікатно та при цьому непохитно відмовляє багатому возному і пояснює тому, чому вони не пара. Хоча Наталка сором’язлива і ніжна, але вона впевнена в собі, що й допомагає їй у важких ситуаціях не впасти духом. Тому коли доля знову зводить Наталку з Петром, вона сміливо бореться за своє кохання. Вона залишається з чоловіком, якого кохає усе життя і робить це попри людський осуд.
З моменту створення п’єси «Наталка Полтавка» минуло майже два століття, за цей час багато разів змінювалося становище жінки у суспільстві, але її ідеал залишився майже без змін. Нам і зараз незвичайно близький образ сердечної, працьовитої і чесної української жінки, образ, який не старіє з плином часу і залишається актуальним за будь-яких умов.
Объяснение:
Епітети: «країна пишна, вільна, щастям горда»; «непідкупні уста», «щира» дяка.
<span>Метафора: «уряд «блюде» закони».</span>Порівняння: «дба про всіх, немов про рідних».
Повтори: «у остросі...», «держиморда...», «батогами...», «та не вголос», «тільки бідних...», «Русь єдина...», «в Сибіряку...», «крім своєї...».
<span>Сатира, сарказм.</span>