Якось, їдучи до бабусі в електричці, я почув розповідь літньої жінки про події, що відбувались в цих місцях під час війни.
- Я тоді зовсім дівчинкою була, - згадувала вона. По селах тоді німці стояли - окупація... Школу закрили, їсти було нічого, і ми, дітлахи зовсім, вічно шукали що попоїсти. То на старому пасовищі печериць наберемо, то гусячого луку та кропиви на березі ставка нарвемо, все допомога матері. Нас у неї троє було, а тато на фронті. Голодували ми тоді дуже.
Але це було дуже ризиковано - треба було уникати вояків. Вони спочатку стріляли, а потім вже дивилися, у кого влучили... або не дивилися. Шмальнув з автомата по кущах - і далі пішов. Так у мене твариш загинув. А коли Червона Армія почала наступати і бої були майже поряд, зовсім страшно стало. Бої тут були запеклі...
Стара позітхнула і додала: Бачу, що ти, напевно, у село до бабусі їдеш. Це діло добре... Але, хлопче, будь дуже обережним у лісі та на річці. Тут до цих пір снаряди та міни, що не розірвалися, іноді знаходять. Не дай Боже постраждати. Побачиш щось підозріле - не чіпай, зразу кажи дорослим, нехай викликають саперів. Поржавіли ж усі, і вибухнути можуть легко.
Я подякував літній жінці за пораду і вийшов на своїй зупинці. І потім цілий день я згадував стареньку бабусю, яка стільки пережила у своєму житті.
Рiчка була спокiйна, а на днi вже осiв мул.
Щастя-це не сучасні котеджи, міліони долларів і величезні віли.Щастя-це рідні люди, батьки іяскраві краєвиди.
Наша мальовнича Україна багата на безкраї моря, височенні гори, які зверху повністю вкриті снігом...
Для мене достатньо лиш цього.Моїх найкращих друзів і улюблених батьків й також матінки природи. Та для Того ,щоб я зміг пишатися природою нашого краю ,я прошу кожного з вас шанувати її і любити.
Тільки тоді ми зможемо із гордістю розповідати про Україну.Тільки цих трьох пунктів із мого тексту, мені достатньо для самого звичайно мертвого Щастя.
"Віють вітри" Марусі Чурай вважається зразком українського ліричного твору. Він і палець об палець не вдарив, сидячи весь день удома.
