"Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі", - пише поетка сучасності Ліна Василівна Костенко. Свій перший вірш я написав про Україну. В ньому я возвеличив незламність і волелюбність українців, описав гори, ріки і полонини. Він ще не такий досконалий, але написаний від щирого серця.
Далі я почав писати вірші різножанрові. Про що б я не писав - природу, тварин, людей, світ - я зрозумів, що вся поезія оповита серпанком загадковості. Вірш є прикладом майстерності, яка досягається завдяки великому таланту та непосильній праці, самовдосконаленню.
Для мене поезія - наче ковток свіжого повітря, друге дихання. Коли я вперше прочитав вірші Ліни Костенко, я був приємно вражений силою її таланту, адже кожен рядок написаний серцем.
Я хотів би стати відомим письменником у майбутньому, щоб бути істинним сином свого народу, може, навіть, послідовником Ліни Василівни. Я осмислюватиму все, що накопичено й вистраждано століттями несвободи, боротьби, перемог і поразок, щоб нічого не розгубити в нелегкій дорозі в майбутнє тисячоліття. Мені байдуже, чи стану я популярним поетом, головне - ніколи не зважати на кон'юнктуру і писати найчесніші, найбезстрашніші поетичні твори.
Ответ:Мало
Объяснение:Прислівник відповідає на запитання " як?", тому, як? - мало (який? - малий)
Весна – це одна з найкрасивіших пір року. Ідеш зі школи і бачиш неймовірну красу природи. Як високо й струнко піднімаються квіти. І як яскраві кольори переливаються разом із чистим синім небом і лагідно-привітним своїми променями сонце. Люблю дивитися як квітнуть сади, поля, гаї і луки. Цвіт весінього сонячного дня покращує настрій. Абрикос цвіте дуже незвичайно і непросто. Тому весна не просто якась пора року, але вона щей найкраща.
<span>Стояла рання осінь. Ще й не бабине літо, але вже й не літо. Заліття. - тавтологія.
Пора достигання свербивусу, терну, калини та іншого дикоплоду. Пора, коли степ пахне аптекою, а людина гостріше відчуває, яке в неї здоров*я. Пора, коли сонце перестає сліпити і біля молодих очей розгладжуються зморшки; пора,коли на старі очі зморшки опадають ще дужче, а старість завжди непевна перед грядущими зимами. - анафора</span>
