Любове моя, Україно! Лину серцем до тебе.
Я вважаю,що треба боротися за чистоту моєго міста.В інших країнах,таких,як Грузія,Турція дуже красиво.Це через те,що там люди не смітять,як в Україні.Якщо у нашій країні буде менше сміття на вулицях,стане приємно гуляти по вулицях.Повітря буде чисте.
В умовах тогочасного суспільства жінка не мала абсолютно ніяких прав. Звичайно О. Кобилянська не могла пройти попри цю тему. Якось вона написала у щоденнику: «Все, що я пишу, належить тільки українським жінкам» .
Ольга Кобилянська розпочала свій літературний шлях повістю «Людина» , у якій підняла актуальну і болісну на той час тему жіночої долі, поставила проблему емансипації жінки. Ця тема була близькою для письменниці, адже в її родині дівчаткам з дитячих років втовкмачували, що головною метою жінки є вдале заміжжя, що їй не треба вчитися, і вже зовсім не заохочувалась участь жінок у суспільному житті.
Та Ольга Кобилянська обрала інший шлях — вона стала однією з найосвіченіших жінок України, добре знала європейську культуру і своє життя присвятила літературній творчості. У її оповіданнях та повістях часто з'являються образи сильних та мужніх жінок, що кидають виклик оточенню, які незважаючи на засудження обирають свій життєвий шлях самостійно.
Проте не всім це вдавалося — життя було суворим до жінок, особливо до тих, хто насмілювався йти проти власної долі.
<span>Повість «Людина» є першою в українській літературі спробою розкрити проблему емансипації жінки. Твір присвячений приниженому становищу жінки в тодішньому галицькому суспільстві. Разом зі своєю героїнею Оленою Ляуфлер письменниця повстає проти традиційного трактування ролі жінки суспільством, де домінують чоловіки, проти насильного обмеження її інтересів трьома німецькими «K»: Kinder, Kirche, Küche (діти, церква, кухня) .(нравиться)? </span>
Говорила(мин час, одн. ж.р)
вiдповiдае(тепер.час; одн.;)
вигравати(инф.(?)(що робити?; одн.)
створив(мин.ч., ч.р. одн.)
готуватиме(майб.ч.; одн.;)
Ще зовсім недавно сонечку було важко дістати до землі крізь волохаті, синій^-сині-сіро-сині, начебто брудні, вологі хмари. Ще зовсім недавно біліли двори сріблистим снігом. А сьогодні біліють своїм святковим одягом вишні, груші й зливи, начебто нареченої. А красені-каштани у відповідь на білосніжне-білий, такий чистий колір «дівчин», випустили свої свечечки-пірамідки із червоною облямівкою. І берізка цієї навесні майже не відстає від самих нових тенденцій моди: у неї в цьому сезоні плаття з жовто-зеленого бісеру, що нагадує різної довжини сережки, які кокетливо звисають або гойдаються, коли їх, начебто ненавмисно, зачіпає вітер-пустун. Черемшина знову буяє кольором і пахощами, що ні з якими іншими не поплутаєш. Напевно, те теперішні французькі парфуми, які весна привезла із самого Парижа. Лише старі дуби якось не зорієнтувалися, що цією весною одягти
Їм, дідусям, ще не зрозуміло, що вже прийшло сьогодення тепло, тому так довго й світять своїм кістяком у лісі. А яким килимом весна вистелила землю: на зеленому тлі – те жовті цяточки кульбаби, те сині проліски, те темно-фіолетова куряча сліпота. Всі навколо дихає свіжістю й молодістю весни
