Я давно мріяв про собаку. У мого друга Павліка була собака-вівчарка Дік, у однокласника Міші був дог по кличці Тедді. Навіть у сусідської дівчинки Маші була болонка Ляля.
Одного разу я прокидаюся дуже рано. У моїй кімнаті хто-то посвистував і скиглив. Я відкрив очі й побачив в кутку кімнати, на підстилці, справжнього живого цуценя коллі. Я не повірив своїм очам. Але тут відкрилася двері, і в кімнату зайшли тато з мамою. Вони сказали, що це подарунок до дня народження.
Я дуже зрадів, схопився з ліжка і схопив цуценя на руки. Щеня мені дуже сподобався: рыженький, толстенький, незграбний, з довгою витягнутої мордочкою. Я давно придумав кличку свого цуценяті і тому відразу назвав його Джим. Папа тут же смішно і важливо сказав: «Дай, Джим, на щастя лапу мені». Я поставив цуценя на підлогу. А він раптом зробив калюжу. Мама спохмурніла. Але я швидко побіг за ганчіркою і сказав, що буду доглядати за собакою сам.
Вдень до мене прийшли в гості Маша і Павлік з Мішею. Я з гордістю показував їм свого Джима.
Я ніколи не забуду цього дня. День, коли моя мрія здійснилася.
Настала весна. Дерева вкрились бруньками.Через декілько днів з'являться перши листочки. Дуже гарно зустричають весну дерева, особливо березка.Вона вділа свої светло-зелені шати й невеличкі сережкі. Мені дуже подобается березка навесні. Навесні поки ще не розпустилися листочки береза дає нам солодкий березовий сік, в народі его називають "плач берези". Сік беріз, смачний і корисний, містить багато поживних речовин. За старих часів березовий сік збирали в спеціальні посудини з березовий кори.
- О, привiт Бiлобока!
- Привiт Сорка!
- А що це таке iз червоним, жовтим i зеленим кольором?
- Так це ж свiтлофор!
- А що означають його кольори?
- Червоний-стiй i чекай, жовтий- приготуйся, зелений-переходь дорогу.
- Тепер зрозумiла. О зелений, перейдемо на ту вулицю!
Народ існує доки існує мова так було і так буде. Тільки завдяки мові ми можемо розуміти інших людей.Мова відкриває безліч можливостей .Світ стае безкрайнім.В мові лежить наша історія, наш розвиток.Доти доки є мова ми є живими і розумними істотами на землі,в цьому і є наша перевага над усім.
<span>Рідна українська мова — це основа нашої безмежно багатої культури. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть ще й від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого для художника джерела. До велетнів української національної культури безперечно належать Тарас Шевченко, Іван Франко, Максим Рильський. Шевченко ввібрав у себе могутній волелюбний дух українського народу. У своєму "Кобзарі" народний співець відобразив ціле море народного горя, невольницький поклик до помсти й порив до свободи, чарівну красу української пісні. Вогненною піснею та віщим словом повернувся поет до рідної своєї України. Вірні традиціям великого Кобзаря, класики нашої літератури створили в цей час такі всесвітньо відомі шедеври мистецтва слова, як соціальні повісті й романи (Панас Мирний), драми й комедії (І. Карпенко-Карий), поезію і прозу (Іван Франко), громадянську лірику і публіцистику (Павло Грабовський). Ці письменники боролися за чистоту й яскравість літературної мови, за високу художню майстерність.З двадцятих років руйнувалися наші безцінні святині, палилися українські бібліотеки, безжально витіснялася рідна мова з державних установ, середніх і вищих навчальних закладів. Ярлик "націоналіста" відразу чіплявся кожному лише за те, що розмовляв рідною мовою.Внаслідок такої "інтернаціоналізації" наш народ вироджувався, був позбавлений знань про власну історію, культуру.Максим Рильский у своїх віршах та творах закликав нас любити рідну мову та зберегти її для своїх нащадків. Він у своїй поезії надавав велике значення порівнянням та метафорам, підкреслюючи, що вони прикрашають літературну українську мову.Під час Великої Вітчизняної війни, коли горіли жахливим полум'ям міста та села України, коли ненависний ворог хотів задушити нашу національну свідомість, український народ не зрікся своєї мови. Жага любові до Вітчизни і жага помсти ворогові були провідними мотивами творчості Рильського під час війни. Одним з найкращих віршів Рильского є "Рідна мова". Поет радить вчитись у народу, в якого "кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина". Замислюючись над рядками цього вірша, я уявляю собі історичні події того часу, коли рідну мову "...в ярмо хотіли запрягти, як дух степів, гарячу, і осліпити, й повести на чорні торжища, незрячу..."Хай немеркнучим заповітом усім синам й донькам України стануть полум'яні слова Максима Тадейовича:Мужай, прекрасна наша мова,Серед прекрасних братніх мов,Живи, народу вільне слово,Над прахом царських корогов,Цвіти над нами веселково,Як мир, як щастя, як любов!Максим Рильський проголосив ці патріотичні слова багато років тому, а звучать вони свіжо, актуально, адже боротьба за волю і співуче слово триває, бо вічним є народ, його національна свідомість, його культура і рідна мова.
</span>