Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне, й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке. Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як вона зуміє розпорядитися цим даром - залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості. Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів. Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе або для самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя й у самому кінці - перед смертю - варте стільки ж, а то й менше, як на самому початку - одразу після народження.
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,
Лопотіли крилати і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмельні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
<span>Вибрати не можна тільки Батьківщину. </span>
Від самого початку життя схиляється над нами мама. Навіть підрісши, відчуваємо її постійну присутність поруч із собою.
Колискова… Скільки їх створив наш талановитий народ! Вони відрізняються від інших пісень глибиною батьківських почуттів, ніжністю і любов’ю. Саме вони ще з дитинства засівають душу дитини любов’ю. Під спів маминої пісні зростали майбутні поети і письменники, композитори і митці, хлібороби і робітники.
Не знайдеться, мабуть, на землі людини, яка б не чула колискової пісні.
Саме з колискової пісні народжується почуття прекрасного у будь-якій людині. У колисковій пісні чується рідна мова, її неповторність, краса і милозвучність. Найсвятіше для людини почуття — любов до Батьківщини — теж виходить з маминої колискової пісні.
Розсіяні по всьому світу українці в багатьох поколіннях бережуть свої пісні.
Під чарівні звуки колискової немовля одержує перші знання про свій народ, про його традиції, природу, чує рідну мову. Мамина колискова — це саме той оберіг, який захищає дітей від усього лихого.
І так хочеться, щоб завжди, усе життя мама співала нам пісні, щоб чулися її лагідні слова:
Ніч прийшла тихенька,
Спи, моя маленька…
<span>Серед
жіночих образів, створених літературою давньої Русі, дружина
новгород-сіверського князя Ярославна посідає особливе місце.
Образ
її у творі місткий, узагальнений. Це і мати-вітчизна, яка послала захищати
рідну землю від ворога, що загрожував усім і кожному.
Це
водночас і глибоко ліричний образ жінки, втілення подружньої вірності,
моральної чистоти. Вкарбовується в пам’ять юна постать в Путивлі на забралі;
вся вона — жіноче чекання й тривога, вболівання і скорбота.
Як
відомо, література давньої Русі не знала відверто вигаданого героя, і Ярославна
— це історична особа, але разом з тим вона — художній образ, створений автором
«Слова…».
Ярославна
постає перед нами не як княгиня, а як звичайна руська жінка, що гаряче любить
свого чоловіка-воїна, свою батьківщину.
<span>Образ Ярославни належить
до найблагородніших і найдовершеніших жіночих образів у світовій літературі.
Великі людські почуття тонко підмічені і відтворені автором «Слова», витримали
випробування часом. Пройшовши крізь віки, Ярославна хвилює і сучасного читача
своєю моральною силою, благородством і чистотою.</span></span>