Ви не написали, переказ якого тексту вам потрібний. Я припускаю, що це текст з відручника
О.В. Заболотний. Українська мова
Урок 4. ВИБІРКОВИЙ ПЕРЕКАЗ ТЕКСТУ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ "ПОДОРОЖ ДО СВЯТИХ МІСЦЬ" (За У. Самчуком).
Якщо це так, то ось вам переказ того тексту:
Подія, яку Володька добре запам'ятав, сталася перед самими жнивами. Кілька молодих жінок прибули з Дерманя. Вони їхали до Почаєва і покликали Катерину і Володька з собою.
Володько дуже хотів поїхати, та й мати не бкла проти. Мати сказала, що вже з десять разів ходила відвідати те саме святе місце, де на камені лишився вічний слід ноги самої Божої Матері.
Звечора топили печі, смажили м'ясо та пекли коржі в дорогу, а на другий день раненько пішли. Почаїв був ще дуже далеко, аж двадцять два кілометри до нього, але з гори Хрест уже було видно золоту баню його дзвіниці. Мандрівники зійшли з гори вниз, і баня Почаєва сховалася.
Люди йшли через вбогі розбиті села, бачили виснажених людей. Були дуже помітні сліди минулої війни.
У селі Дунаїв мандрівники перепочили та поїли, випили холодної джерельної води. Від каплиці, де раніше завжди відпочивали мандрівники, лишився тільки один фундамент. На місці каплиці поставили хрест зі скарбонкою для пожертв.
Володько сидів в гурті мандрівників на камені і думав про минуле, теперішнє та майбутнє. Його засмажене сонцем обличчя горіло, боліли ноги. Думав про війну, що нещодавно минула.
Мандрівники пішли далі. Молоді дівчата сміялися та жартували. Володькові теж було радісно, але він не сміявся. Він усвідомлює, що ступає по тих місцях, де кожний камінець пам'ятає про війну. Повз дороги лежать сліди: розбиті військові вози, набої, різні речі. На полях видно багато ям від стрілен.
Коли проходили Почаївський ліс, теж бачили сліди війни: розкидані речі, розторощені стовбури дерев та укриття.
У лісі було прохолодніше, тому іти було легше. Жарти і сміх стихають, бо Почаїв вже недалеко. Мандрівники вийшли на узлісся та зупинилися, стали на коліна та перехрестилися. Володько теж перехрествся. Він був дуже вражений, бо перед його очима постала велетенська лавра зі всіма будовами. Володько бачив її на малюнках багато разів, але на власні очі - впереше.
Враження, що охопило хлопця, було дуже сильним. Володько бачив лише цю святиню, до якої впродовж віків здалеку йшли люди, щоб вклонитися їй.
Тут ударив гучний дзвін, і від його рокоту все затремтіло.
Усі встали, взулися і пішли, бо ціль вже була близько, а великий дзвін гудів все потужніше.
<span>Де лисички бродили,там лисички вродили. </span>.Коса-дівоча краса.Коса була дуже добре нагострена моїм батьком.
Кожну сороку спіймати морока,а на сорок сорок сорок морок.ключем летять журавлі.на шкільній лінійці стоять діти. на лавці магазину є багото солодощів.
1. Коли я виглядав....., у мене ...
2. Коли я стояв.. ,до мене...
3.Слухаючи розповіді...., я захотів...
4.Коли я грав..., мене покликала...
5. Заспівавши пісню.., я захопився ...
Со средины 50-х годов Билокур пробует свои силы в технике акварели. Лучшие ее работы – «Сентябрь в селе Богдановке», «За селом» (1956), «Ранней весной» (1958), «Осень» (1960). Художница в них достигает правдивой передачи богатства красок окружающего мира, а также предельной эмоциональной выразительности. В последние годы, уже тяжело больная, Екатерина Билокур создает ряд значительных живописных полотен («Георгины», 1958; «Пионы», 1958; «Богдановские яблоки», 1959; «Букет цветов», 1960 и др.). 9 июня 1961 года талантливой художницы не стало.
В селе Богдановке, на площади перед школой стоит гранитный памятник. У подножия его всегда цветы, которые так любила и так поэтично воспела в своих произведениях художница. Екатерина Билокур по праву заняла ведущее место в истории украинского народного искусства как непревзойденный мастер-певец природы и совершеннейшего из ее созданий- цветов. Такого соседства разнообразных цветов, которое мы видим на полотнах Билокур, в природе нет. В букеты и венки их соединила неуемная фантазия художницы. «Может вы недовольны моей работой, – писала она в одном из писем, – поскольку я рисую лишь одни цветы? Но как же их не рисовать, если они такие красивые! Я и сама, когда начинаю рисовать очередную картину с цветами, иногда думаю: вот когда эту закончу, тогда уже буду рисовать что-нибудь из жизни людей. Но пока закончу, в голове уже возникает целый ряд новых картин, и одна другой чудеснее и одна другой краше – и все цветы. Вот вам и весь сказ. А придет весна, зазеленеют травы, а потом и цветы зацветут... И боже мой! Как глянешь кругом – те хороши, а те еще лучше, а те еще чудесней... И я забываю все на свете, и снова рисую цветы. Не гневайтесь на меня, мои близкие и далекие друзья, что я рисую цветы, ведь из цветов картины красивые». Наполненные светом и солнцем, играющие жизнерадостными красками, картины Билокур продолжают очаровывать зрителей, порождать в них благодарное чувство к художнице.