Пригоди маленького жолудяЖив собі маленький жолудь на прізвисько Малий. Він був найменший з усіх
жолудів на своєму дереві, і тому всі
більші жолуді кепкували
над ним, що
його дуже легко розчавити.
І от одного разу, коли великі жолуді
зібралися та знову стали кепкувати над Малим, йому стало дуже сумно, він
образився і розплакався. А тут якраз прийшли злі хлопці-бешкетники
і почали рвати і чавити
жолудів. <span>В</span>еликі жолуді злякалися і закричали: «Допоможіть!!!» Маленький жолудь почувши це відразу прибіг, хлопці
побачили його і стали чавити, але так і не
змогли це зробити. Тоді хлопці
подумали, що цей жолудь напевне зачарований, злякались і порозбігались. А всі
великі жолуді підбігли до Малого, почали
його підкидувати вгору і красно дякувати за те, що
врятував їх від бешкетників! А після цього
всі маленького жолудя почали шанувати і ніхто більше його не ображав.
1. Тренери визначилися зі складом команди.
У класі не визначилися з учасниками конкурсу.
Скоро визначуся з темою твору.
2. Діти назвали кошеня Мурчиком.
У селі його називали Буркотуном.
Мабуть, назву свій вірш "Пісня зими".
3. Школярі училися виготовляти моделі літаків.
Вишивати сорочки раніше училися ще дітьми.
Буду учитися добре.
Ответ:
Дівчина йшла коридарома школи, поринувши у читання книг, і раптом її збив хлопець.
-Вибач, я випадково, - каже він, підбираючи книги з підлоги
-Нічого, моя вина
-О, готоуєшся до ЗНО, як бачу
-Та-а-ак...
- Слідкуючи за останніми новинами, боюся одинадцятого класу. Кожен рік щось нове!
- Ось-ось. Зовсім недавно потрібно було здавати лише 3 предмети, а тепер - 4, - обурено каже дівчина.
- З наступного року обов'язковим предметом стане англійська мова,-відводячи очі, говорить хлопець.
- Добре, що хоч здаєш історію України або математику на вибір.
- Ну, це так-так. Я просто у захваті від тих людей, які здають ЗНО на 200 балів.
- Це так-так. Ну, давай, я далі вчитись. Успіхів!
- Тобі теж.
І знову гори книг, і знову відпочинку як кіт наплакав, але вона не здавалась. І вже зовсім скоро, через рік, написала ЗНО з української мови і літератури на 200 балів.
Объяснение:
Частіше за все людина починає замислюватися про те, чим є її життя, коли за плечима вже багато прожитих років. Усі важливі події, дорогі люди, мрії, що здійснилися, та такі, що вже ніколи не стануть реальністю, - все це становить життєвий досвід людини. З нього вона робить певні висновки та навчає своїх дітей.
Я вважаю, що насправді дуже важливо зрозуміти, що то є людське життя, саме коли ти ще дуже молодий і можеш обирати, як жити. Бо світ сповнений безкінечних можливостей, і дуже важко правильно обрати свій шлях. Усі ми чули, як хтось, проживши півжиття й більше, з прикрістю констатує, що не зробив того, чого найбільше хотів, що життя його розчарувало, а часу на виправлення помилок вже немає.
Життя людини – це найбільша святиня. Кожен може обирати свій шлях, не заважаючи іншому обирати свій. Не можна примушувати інших хотіти того, чого хочеш сам. Не можна збудувати свого щастя на чужій біді – так промовляє народна мудрість. І також не можна розраховувати на те, що хтось буде завжди підказувати тобі вірні рішення і нести за тебе відповідальність.
Тому на мою думку, життя – це велика особиста відповідальність кожного. Від народження й до старості людина має унікальну в природі здатність розвиватися, вчитися, вдосконалюватися. Важко сказати, як би я хотів прожити життя зараз, коли мій власний досвід дуже маленький. Проте, я вважаю, він дуже цінний, як і знання, отримані від батьків, друзів, вчителів, із книжок. Це все – безцінні джерела інформації про те, що нас оточує та становить невід’ємну частину нашого буття, допомагає нам орієнтуватися в ньому, підтримує та надихає.
В мене є маленький котик. Його батьки мені подарували на день народження.
Одного разу трапився сумний випадок. Коли я виходив з дому він побіг за мною, адле я його не помітив. Коли я прийшов до дому і зрозумів що мій домашній улюблениць десь загубився, я дуже засмутився і почав його шукати. Цілий тиждень я його не міг знайти. Але якось повертаючись зі школи я почув, що біля мене хтось мяукає, це і був мій котик(або цуценя). Я дуже зрадів, що він мене не забув та сам знайшов свою домівку.
