<span>Задание: Сравнить
стихотворения Чародейкою зимою" Ф.И. Тютчева и "Зимний вечер" А.С.
Пушкин, заполнить таблицу.
ТАБЛИЦА
Фамилия поэта: Ф.И. Тютчев А.С. Пушкин
Заголовок: </span><span>"Чародейкою зимою" "З</span><span><span>имний вечер"
</span>Жанр: Пейзажная лирика (стих) Пейзажная лирика (стих)
Тема: Спящий зимним сном лес Зимняя буря за окном</span>
Бен, професійний льотчик, займався зйомкою фільму про акул, тому що роботу із професії знайти було складно, вік його для льотчика були «критичним», а «гроші, які він ощадливо збирав два роки, літаючи над розпеченою пустелею, давали можливість дружині пристойно жити в Кембриджі ». Йому « потрібно було швидко заробити побільше грошей, і з’явилася така можливість».
Відправляючись на зйомку у загублену в море Акулячу бухту, Бен взяв із собою десятилітнього сина Дэви – «самотньої, неприкаяної дитини, що у десять років почувала, що мати їм не цікавиться, а батько – чужа людина, різк і небагатослівний, не знає, про що з ним говорити в ті рідкі хвилини, коли вони бували разом ». Коли Бен залишався наодинці із хлопчиком, він випробовував каяття совісті й почуття провини, що не може налагодити довірчих відносин із сином, не знаходить шляхи до його серця: «Бену хотілося чим-небудь порадувати хлопчика, але за багато років йому це жодного разу не вдавалося, а тепер, видно, було пізно».
Однак коштувало Дэви зникнути з поля зору льотчика, як Бен немов забував про його існування. Він навіть забув взяти воду або сік, коли вони летіли в безлюдну Акулячу бухту, прихопивши тільки пиво для себе. А хлопчикові, як і кожній дитині, хотілося мати люблячого, турботливого батька, здатного дати відповіді на питання, що цікавлять.
Бена ж всі його питання дратували й він був різань із Дэви. Грубуваті й глузливі слова батька зачіпали й кривдили хлопчика. Син бентежився й усе більше й більше замикався в собі.
Відносини між батьком і сином були складними й здавалося зовсім неможливим, що вони коли-небудь знайдуть загальну мову, якби ні «його величність випадок». Жаль тільки, що випадок цей ледь не позбавив їхній обоє життів.
В Акулячій бухті під час зйомок Бен піддався нападу акул. Він настільки постраждав від акул, що не міг сам звістки літак. І тепер вся надія була на сина. Хлопчик, казавшийся таким непристосованим до життя, виявив незвичайну мужність, мобілізував всі свої сили, зумів згадати всі, чому вчив його батько. А головне, він повірив словам Бена, що людина може витримати всі що завгодно.«Ніколи не знаєш, на що ти здатний, поки не спробуєш», – сказав батько. І син спробував. І він зміг. Він переміг! Він урятував себе й батька. Дэви не тільки зумів перев’язати батькові рани й витягти його в літак, але й самостійно, керуючись рідкими вказівками знесилені від втрати крові Бена, привести літак у Каїр і вдало посадити його. Перший раз у житті батько й син слухали й чули один одного, тому що в цьому полягав їхній єдиний шанс на порятунок.
Своєю завзятістю, своєю вірою й любов’ю син подарував батькові друге життя. І тепер Бен зрозумів, що є в його житті речі набагато важливіше літаків і роботи. Змінившись внутрішньо, він вирішив, що неодмінно розтопить лід у відносинах із сином: «Він вуж добереться до самого серця хлопчика! Рано або пізно, але він до нього добереться». І я вірю, що Бен переборе цей «останній дюйм», що розділяє його із сином, і проблема взаємини «батьків» і «дітей» перестане бути для них актуальної.
<span>Дело было на Гомельщине в начале 20-го века. В то время в каждой речке водились русалки и черти. Блудная девка Ганна, дочь косого Вакулы, каждый вечер бегала на речку, типа полоскать бельё, а сама давно уже снюхалась с чёртом из соседнего хутора Левко. Вот и в тот вечер понеслась она на всех парах, аж пятки засверкали, к своему хахалю, а порося не накормила--забыла. Свин долго ждал молча, но сколько же можно? И сложив лодочкой свою харю, и подняв её к небу, сначала застенчиво, а потом уже с придыхом--забазлал на весь хутор, так что все девки, которые ходили парочками под за кустиками, разбежались, с ещё более громким визгом, во все стороны и давай упорно молиться, чтобы чёрт не унёс. Свин поначалу оторопел от этой серенады, помолчал минуту и принялся за старое. Вакула в это время сопел в обе дырочки, уткнув свою морду в остатки салата из помидор и сала, после того, как незадолго до этого, хватаясь за что ни попадя, уплёлся от него кум Дмитро. Где в это время таскали черти Вакулину жёнку Домаху--только чёрт знает! Побазлав ещё немного, свинко, не долго думая, выломал хлипкую дверку и побежал--куда шары глядят. Чёрт в широких шароварах, по имени Левко, в это время качал свою Ганну на большом сучке ветлы, которая раскинула свои космы над глубоким омутом. Солнце уже давно село на покой и над всем хутором стояла пряная, парная, с пересвистом перепелов, благодать. Левко до ужаса боялся тех самых чертей, которые в избытке водились в водах реки, но виду не показывал, продолжал молча раскачивать, заливаюшуюся громким смехом, Ганну. Она никого не боялась, уже привыкла, не то видела... А порося никого не видел, только котяру и сцобак, но они его и не интересовали. Ему бы пожрать чего, а нету. Не порядок! И тогда, сломя голову, понёсся тот порося во все стороны. Недолго так нёсся: егоная башка натолкнулась на что-то твёрдое и, запутавшись в каких-то тряпках, с грохотом обрушилась в воду. Сверху ещё что-то упало, но уже помягче. Дикие вопли, не пойми кого, нарушили покой не только русалок, чертей всех мастей, но и заставили Вакулу оторвать свою морду от стола. Домаха тоже уже шла в это время с гостей до хаты и столкнувшись у порога с Вакулой, ухватив того за бока, затолкала обратно от греха подальше. Месяц мирно светил над хутором. Где-то что-то булькало, но не лаяло и не мычало. Это черти тащили на дно несчастную Ганну и впридачу захватили кусок сала, коим тоже не побрезговали. Только одиноко лил слёзы, сидя на берегу, Левко, вспоминая свою любимую Ганнку, которая не удосужилась накормить нетерпеливого свинаря, от которого и приключилась сия история.</span>
I«Мой дядя самых честных правил,
Когда не в шутку занемог,
Он уважать себя заставил
И лучше выдумать не мог.
Его пример другим наука;
Но, боже мой, какая скука
С больным сидеть и день и ночь,
Не отходя ни шагу прочь!
Какое низкое коварство
Полуживого забавлять,
Ему подушки поправлять,
Печально подносить лекарство,
Вздыхать и думать про себя:
Когда же черт возьмет тебя!»IIТак думал молодой повеса,
Летя в пыли на почтовых,
Всевышней волею Зевеса
Наследник всех своих родных.
Друзья Людмилы и Руслана!
С героем моего романа
Без предисловий, сей же час
Позвольте познакомить вас:
Онегин, добрый мой приятель,
Родился на брегах Невы,
Где, может быть, родились вы
Или блистали, мой читатель;
Там некогда гулял и я:
<span>Но вреден север для меня1.</span>IIIСлужив отлично благородно,
Долгами жил его отец,
Давал три бала ежегодно
И промотался наконец.
Судьба Евгения хранила:
<span>Сперва Madame за ним ходила,</span>
<span>Потом Monsieur ее сменил.</span>
Ребенок был резов, но мил.
<span>Monsieur l’Abbé, француз убогой,</span>
Чтоб не измучилось дитя,
Учил его всему шутя,
Не докучал моралью строгой,
Слегка за шалости бранил
И в Летний сад гулять водил.IVКогда же юности мятежной
Пришла Евгению пора,
Пора надежд и грусти нежной,
<span>Monsieur прогнали со двора.</span>
Вот мой Онегин на свободе;
Острижен по последней моде,
<span>Как dandy2 лондонский одет — </span>
И наконец увидел свет.
Он по-французски совершенно
Мог изъясняться и писал;12Легко мазурку танцевал
И кланялся непринужденно;
Чего ж вам больше? Свет решил,
Что он умен и очень мил.VМы все учились понемногу
Чему-нибудь и как-нибудь,
Так воспитаньем, слава богу,
У нас немудрено блеснуть.
Онегин был по мненью многих
(Судей решительных и строгих)
Ученый малый, но педант:
Имел он счастливый талант
Без принужденья в разговоре
Коснуться до всего слегка,
С ученым видом знатока
Хранить молчанье в важном споре
И возбуждать улыбку дам
<span>Огнем нежданных эпиграмм.</span>