Поль Верлен народився в місті Мец у сім’ї військового інженера. Дев’ять років він навчався у школі Ландрі, яку закінчив із дипломом бакалавра словесності. У Парижі, куди родина переїхала після відставки батька, юнак записався до університету на юридичний факультет. Але облишив навчання, адже професія адвоката його не цікавила. У 1864 році він вступив на службу до страхового товариства, потім до мерії та до міської ратуші.
Ще в 14 років виявилася його літературна обдарованість. У 1863 році було надруковано його перший вірш. Незабаром Верлен приєднується до парнасців.
2. Виступи учнів із повідомленням про літературну группу французьких поетів «Парнас»
3. Слово вчителя
Виходять перші збірки поета — «Сатурнічні вірші» та «Галантні святкування» (або «Вишукані свята»), на яких позначився вплив ще одного літературного вчителя Верлена — Ш. Бодлера.
Верлен одружується з Матильдою Моте, підтримує Паризьку комуну. Побоюючись переслідувань, виїжджає з Парижа. У цей час знайомиться з юним поетом Артюром Рембо. Упродовж двох років вони мандрують країнами Європи. Посварившись з Артюром, Верлен вистрілив із пістолета й поранив його. За що отримав два роки ув’язнення. У в’язниці Верлен намагався переосмислити своє життя, очиститися, повернутися до Бога. Але надто сильними
були його негативні пристрасті, щоб утриматися від морального падіння.
Як не дивно, але саме на цей час припадають найвизначніші поетичні досягнення — виходять друком збірки «Романси без слів», «Мудрість», «Давно і нещодавно», серія статей «Прокляті поети» та ін.
Із середини 1880-х років поета переслідують хвороби. Але він створює чимало нових поетичних збірок — «Кохання», «Паралельно», «Присвяти» та ін., автобіографічну прозу, п’єси. Кілька разів він подорожує до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів.
У 1896 році поета не стало.
На початку свого творчого шляху поет захоплювався «парнасцями», які пропагували «мистецтво для мистецтва», культ краси та витончену складність вірша. Але поволі вибудовувалася власна, самобутня творча манера. За словами літературознавця Д. Нали-вайка, вона є «…яскравим втіленням поетичного синтезу імпресіонізму та символізму». З одного боку, Верлен прагне виразити миттєві враження, відтворити у нюансах та напівтонах швидкоплинне почуття (імпресіонізм), а з іншого — надає цьому враженню символічних, узагальнених значень, вибудовує систему «відповідностей» між зовнішнім і внутрішнім світами (символізм).
4. Виразне читання поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво»
5. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Яку найпершу вимогу ставить автор до поетичного слова?
♦ Як ставиться автор до чітких, ясних барв, що пропонує?
♦ Що говорить поет про порушення проблем сьогодення, наскільки вони, на його думку, сумісні з поезією?
♦ Як автор ставиться до прийомів риторики, рим, із чим їх порівнює? Знайдіть це у тексті.
♦ Який зміст вкладає, на вашу думку, поет у слово «література»?
♦ Випишіть із вірша поняття, що протиставляються, прокоментуйте їх.
6. Слово вчителя
Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, а надрукований 1882. «Найперше — музика у слові» — такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання
в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верленом,— медіум, яким керує інтуїція, а не логіка.
У цьому ж році (1874), крім «Поетичного мистецтва», вийшла збірка П. Верлена «Романси без слів», що складається з трьох розділів: «Забуті арієти», «Бельгійські пейзажі» та «Акварелі».
Серед дев’яти «забутих арієт» (арієта — невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодія) найвідомішою є поезія «Так тихо серце плаче» (переклад М. Рильського).
7. Виразне читання поезії П. Верлена «Так тихо серце плаче»
8. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Який настрій навіює ця поезія?
♦ Про що цей вірш — про природу чи стан людської душі?
♦ Які принципи автора, проголошені в «поетичному мистецтві», відбилися у творі?
9. Слово вчителя
За удаваною простотою вірша простежується велика майстерність автора, його новаторство, відкриття «поезії душі». Верлен використовує все багатство фонетики французької мови, що викликає труднощі у перекладачів. Поет широко використовує алі-
терацію (повторення одних і тих же приголосних), асонанс (повторення однакових голосних), гру однокорінних слів, тавтологічні рими-повтори. Складна система римування поєднується з простим розмовним синтаксисом: речення короткі, часто неповні, це вигуки
та скарги: «О хлюпотіння зливи по крівлях, по землі!», «З відчаю хоч кричи! Печалюсь без причин» (тут і далі переклад М. Лукаша). Гнучкості реченням додає і такий прийом, як перенесення рядка:
«Любов й зненавиди нема, а дітись ніде!»
У вірші всього шістнадцять рядків, а розкривають поезію цілої душі.
<span> Кирибеевич и Калашников – два совершенно разных представителя русской знати. Калашников - Это порядочный семьянин, живущий по христианским законам, любящий жену и детей. Кирибеевич - любимый опричник царя Ивана Грозного. Он пользуется расположением и милостью. Ему полюбилась чужая жена, жена купца Калашникова Алена Дмитриевна. Замужество избранницы его не останавливает. Подкараулив ее, Кирибеевич предлагает Алене Дмитриевне богатство в обмен на любовь: «Хочешь золота али жемчугу? Хочешь ярких камней аль цветной парчи? Как царицу я наряжу тебя, Станут все тебе завидовать…» Узнав об этом, ни минуты не раздумывая, Калашников готов отомстить обидчику за нанесенное его семье бесчестие. Перед боем, в отличие от Кирибеевича, он ведет себя как настоящий мужчина: «Поклонился прежде царю грозному, После белому Кремлю да святым церквям, А потом всему народу русскому…» На дерзкий вызов Кирибеевича Калашников отвечает так: «И жил я по закону Господнему: Не позорил я чужой жены, Не разбойничал ночью темною, Не таился от свету небесного… К тебе вышел я теперь, басурманский сын, - Вышел я на страшный бой, на последний бой!» В итоге любимый царский опричник получает по заслугам. Поступки этого человека вызывают чувство неприязни и осуждения. Одержав победу в этом бою, Калашников предстает перед разгневанным царем. На государев вопрос о причине конфликта, уклончиво отвечает, что убил соперника «вольной волею, а за что, про что – не скажет, а скажет только богу единому».</span>
Зеленеют все опушки, Зеленеет пруд. А зеленые лягушки Песенку поют. Елка - сноп зеленых свечек, Мох - зеленый пол. И зелененький кузнечик Песенку завел... Над зеленой крышей дома Спит зеленый дуб. Два зелененькие гнома Сели между труб. И, сорвав зеленый листик, Шепчет младший гном: "Видишь? рыжий гимназистик Ходит под окном. Отчего он не зеленый? Май теперь ведь... май! " Старший гном зевает сонно: <span>"Цыц! не приставай".</span>
<span>Пес научился жить среди зрячих, он слышал и чувствовал, поэтому ему привычны были окружающие куры, другие животные и люди, но пес никогда не видел и не понимал, что такое машины и самолеты.
