До першої відміни належать усі іменники варіантаА ясла, кума, площа, межаБ староста, хлоп’я, вулиця, кузняВ сестра, воєвода, суд
До першої відміни належать усі іменники варіанта А ясла, кума, площа, межа Б староста, хлоп’я, вулиця, кузня В сестра, воєвода, суддя, верба Г кенгуреня, душа, дорога, ріка Д жага, Лука, чебуречна, миля
До 1-ї відміни належать іменники жіночого, чоловічого і спільного роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а, -я: хмара, мова, суша, рілля, надія, Марія, Олекса, Ілля, староста, сирота, розбишака, бідолаха.
У межах 1-ї відміни виділяють три групи: тверду, м'яку і мішану.
До твердої групи належать іменники з основою на твердий приголосний (крім шиплячих): борозна, кобза, порада, химера, пара, копа, сваха, панна, Ольга, Микита, Людота, вереда, плакса
До м'якої групи належать іменники з основою на м'який приголосний: скриня, кав'ярня, зброя, дзвіниця, грибниця, богиня, красуня, господиня, молодиця, Марія, Вікторія, півонія.
До мішаної групи належать іменники з основою на шиплячий приголосний: огорожа, калюжа, пожежа, сторожа, круча, онуча, свіча, тиша
Хто зустрічав сонце над Бугом, той пам'ятає, як прокидається ця чудесна дитина зеленого Поділля,ясновода лагідна. Десь там, над роздоллям полів, видзвонює жайворонок, а тут, над річкою- тишина і залишки нічного морозу. Не тріпоче листя на одинокій вербі- вдовиці, що завмерла над холодною безоднею. Навіть в очеретах не чути швмотіння, ранковий вітер ще гуляє над кронами лісових дерев, не спускається в низи. Нерухомо затаївся у верболозах рибалка, пильно слідкуючи за поплавком.
<span>Протягом свого історичного розвитку український народ переживав безліч трагічних і драматичних періодів. Та, незважаючи на це, він ніколи не впадав у відчай, «не плакав», а перемагав, знаходив у собі внутрішні сили виживати й творити добро. Мені здається, що неабияку роль у цьому відіграло, передусім, надзвичайне вміння українців жартувати, сміятися. Тому, на мою думку, саме веселу вдачу варто вважати однією з головних рис українського національного характеру, яка допомагала й допомагає йому не впадати в гріх розпуки й сліз (а буття нашого народу ой як часто давало приводи для цього!). Істинно девізом нашого народу могли б стати слова: «Треба сміятися, щоб не плакати!»</span>