[қара ғарға] наверно, но точно незнаю
План.
1. пришла весна.
2.пробуждение природы .
3.весна чудесное время года.
Вот и пришла весна. Пригрело солнце.
Природа просыпается после зимней спячки.Уже растаял снег.Земля покрывается сочной, зеленой травой.Расцветают первые цветы-подснежники,пролески.На деревьях набухают почки .Прилетели первые птицы.Солнце всё чаще радует своим появлением,оно прогревает землю.Скоро начнётся работа в садах и огородах.
Все рады приходу весны.Весна чудесное время года!
О том что бы он уважал своих близких и дорожил ими
Хокку — поезія згадки, пізнання душевного перевтілення
Старовинна класична поезія Японії народилася з народної пісні. Перейшовши в літературу, вона не втратила своєї гармонійно-музичної основи. Хокку — неримований тривірш, рядки якого складаються відповідно з 5, 7 і 5 складів, — від прози його відрізняє ритм. Як поетичний жанр хокку сформувалося ще в XІІІ— XІV столітті, відокремившись від танки (п'ятивірша). У перекладі з японської "хокку" означає "початкова фраза". Для цих віршів характерні лаконізм та глибина змісту. Основна тема хокку — нерозривна єдність природи й людини. Японці надзвичайно люблять природу. У них існують навіть обряди милування весняними квітами сакури, осіннім місяцем, раннім снігом.
Перед цією розквітлою сливою,
здається, й бик би замукав
першу пісню весни.
М. Басьо
Пізнаючи природу, людина пізнає себе як частинку Всесвіту. Скільки різноманітних рослин в природі і стільки ж неповторних людей.
Скільки різних трав!
І в кожної — свої квіти.
Оце і є подвиг.
М. Басьо
Не втратити свою індивідуальність у вирі життєвих негод — ось чи не головне завдання людини в цьому світі.
У скількох снігах
залишилися самі собою
соснові гілки!
М. Басьо
Майстри хокку вважали, що у вірші обов'язково повинно бути сабі — прекрасне і пронизливо-сумне почуття самотності, прояви якого японські поети бачили в природі, повсякденному житті, побуті. Тільки на самоті людина може поринути в глибини своєї душі.
Метелик літає.
Одна-однісінька тінь
на всьому полі.
М. Басьо
Людині властиво згадувати своє минуле, переживати знову й знову події, що запали в серце. Найкраща пора життя — молодість, котра виблискує яскравими барвами мрій, сподівань, але вона так швидко минає...
Соловей улітку
в заростях молодого бамбука
оплакує старість свою.
М. Басьо
Відчуваючи свою єдність із природою, японські поети перевтілюються в хмарки, дерева, птахів. Холодно не тільки надворі, а й у душі, якій неспокійно у життєвому морі.
Така холодна вода! —
Ніяк не може заснути
Чайка на хвилях.
М. Басьо
Мудрі хокку навчають нас пильніше вдивлятися в навколишній світ, через нього пізнавати свою душу, відчувати нероздільну єдність з усім живим в природі, любити все, що є в цьому світі, бо навіть найменша комашка чи рослина так само безцінні і важливі, як і людина.
