Мені подобається дружити з Оленкою.Мені подобається товаришувати з Оленкою.
Вівця,курка,орлиця,голубка,гуска,
"Лиш в праці варто і для праці жить..." - писав великий Каменяр. На мою думку, праця - це сенс і радість життя. Щоб мати цю радість, кожен повинен знайти своє покликання, правильно визначити свою роль у житті, як казав Григорій Сковорода, саме ту роль, що цілком відповідає натурі..., щоб займатися саме цією справою, а не якоюсь іншою. А визначивши цю роль, слід постійно вдосконалюватися, бо навіть великий талант може затьмаритись від бездіяльності. Натхненна праця робить людину творцем. Як пише Іван Франко у вірші "Пісня і праця". "Праця дала до життя мені принаду, Ціль дала, щоб в манівцях не заблукав".
Праця може лікувати, вона багатьох захистила від зневіри і відчаю. Ми знаємо, як творчість урятувала Лесю Українку, як праця дала змогу повірити у власні сили сліпоглухонімій жінці Ользі Скороходовій та багатьом іншим.
Здатність трудитися завжди, за будь-яких умов повинна виховуватися змалку. Згадаємо, як привчали до праці малого Михайлика (М. Стельмах, "Гуси-лебеді летять", "Щедрий вечір"). Але коли людина недбало ставиться до своєї праці, кажуть, що вона робить це без душі, не вкладає душу в роботу. А може бути й таке, що людина робить так свою справу день у день, змушуючи інших згадувати про неї недобрим словом.
Коли в давнину коваль кував меч для воїна, існував цілий ритуал вдихання душі коваля в нову зброю. Ковалі в усіх народів вважалися найдужчими людьми, тому вважали за необхідне передавати частину своєї сили виготовленому ним мечу. І що вигадливіший був візерунок на металі, тим краще, казали, зробив його майстер.
Коли ж людина поєднує своє уявлення про сенс життя із задоволенням своєї ницої суті, вона потрапляє в рабство до неї. Цей згубний шлях визначається прагненням людини оволодіти тим, що їй природа не дала.
Саме згода з природою дарує людині веселість духу, розвагу, насолоду, самовдосконалення і той душевний спокій, який приносить людині насолоду не наслідками праці, а самим її процесом.
Згадаймо "Зачаровану Десну" Олександра Довженка - гімн праці та людині, яка своїми мозолястими руками, вкладаючи частинку душі, вирощує хліб і створює всі земні блага.
Отже, врятує світ лише самовіддана праця, в яку людина повинна вкладати частку самої себе, і тому можна сказати, що будь-яка праця, будь-яка діяльність має бути близькою її душі, інакше нічого доброго не вийде.
Життя собаче, зате слава козача. Козак з біди не заплаче. Береженого бог береже, а козака шабля стереже. Ви — пани, а ми — запорожці. Гетьман знає, що в нас нічого немає. Гляди, козаче, щоб татари сидячого не взяли. Де козак, там і слава. Дівка не без щастя, козак не без долі. Звання козацьке, а життя собацьке. Козак із пригорщі нап'ється, а з долоні пообіда. Козак не боїться ні тучі, ні грому. Козак хороший, та нема грошей! Козакові воєвода — велика невгода. Козацькому роду нема переводу. Козача потилиця панам ляхам не хилиться. Коли козак у полі, то він на волі. На козаку й рогожа пригожа. Не той козак, що за водою пливе, а той, що проти води! Піду на Низ, щоб ніхто голови не гриз. Степ та воля — козацька доля. Терпи, козак, отаманом будеш. То не козак, що отаманом не думає бути. Хліб та вода — то козацька їда. Хто любить піч, тому ворог Січ. Щирий козак ззаду не нападає. Що буде, те й буде, а козак панщини робить не буде. Що там холод, коли козак молод! <span>Як кущ розів'ється, то й козак розживеться.
</span>