Земля – це наш рідний дім. Тому зв’язок людини з природою, безумовно, особливий. На цій землі зросли наші прадіди й діди, батьки, брати та сестри. Це наше багатство, яке століттями оберігали й боронили. Тоді розуміли, що на любов земля обов’язково відповість взаємністю. Та за вікном двадцять перше століття – час нанотехнологій і кам’яних джунглів. З приходом таких змін у природі втратилася певна рівновага. Людина відчула себе хазяїном, паном і навіть володарем Всесвіту. Вона знає, що добре, а що погано. Проте не все так просто. На порозі стала екологічна катастрофа. Забруднення водойм, вирубка лісів, викиди токсичних речовин у повітря – це найменший перелік проблем, які з року в рік накривають Землю. Безвідповідальність людей вражає. Вона вже призвела до Чорнобильської катастрофи. А що далі? Скалічена земля, скалічені долі. Куди не глянь – занедбані села, вирубки, болота на місцях, де колись протікали могутні ріки. Все змінилося. Люди поступово перетворюються в роботів. Усі живуть за принципом: моя хата з краю. Аби тільки не чіпали. А свою байдужість перед природою пояснюють постійною зайнятістю. Прикро, що обурюються тільки тоді, коли змінити нічого не можна, коли вже край. Але невже не видно, як природа просить про допомогу? Вона хоче дарувати нам свою любов, ніжність, тепло. Вона хоче знову усміхатися на повні груди і не відкашлювати шкідливі речовини. Невже потрібно знищити, щоб потім знову довелося відроджувати? Треба почати зміни з себе, з кожного. Варто переглянути своє ставлення до матінки-землі, бо іншого такого шансу вона нам не дасть.
Мого друга звати Зак. В нього незвичайне ім’я. В Україні такого імені й не зустріти, але в Америці це ім’я дуже популярне.
Я знаю Зака не так давно, а познайомились ми випадково. Можна сказати,
що це було дивне знайомство. Ми разом грали в одну online-гру, почали
переписуватись і спілкуватися в skype.
Заку 21 рік, проживає він в
Росії, у місті Краснодар, але дуже довгий час жив на території Америки і
тому вільно володіє англійською, німецькою, російською, французькою
мовами. Закінчив Кубанський Державний Університет, працює заступником
директора фірми A.E.Jewelry Company. Він часто буває в Україні, а саме в
Києві, де ми з ним і зустрічались.
По своїй натурі це сильна,
вольова, дуже оптимістична і життєрадісна людина, яка вміє ставити перед
собою цілі і досягати їх. Поєднання цих якостей і допомагає йому краще
розуміти і розбиратися в людях. Він з легкістю знаходить спільну мову з
абсолютно незнайомими йому людьми.
Найголовніше і найприємніше те,
що ця серйозна молода людина цінує і поважає звичайну людську дружбу, де
незважаючи на різницю у віці, він все одно залишається вірним другом,
який щиро переживає за мене, допомагає, якщо необхідна його допомога.
Зак зберігає мої таємниці і не думає про мене погано. Я сподіваюся, що він цінує мене так як і я його.
Він завжди терпляче слухає мене, вникає в те, що я говорю, із
задоволенням дивиться ті фільми, які я йому пораджу. У нас абсолютно
збігаються музичні смаки. За винятком лише того, що він не любить
поп-музику, а я іноді її слухаю.
А іноді він погано себе поводить,
безсоромно дуріє, придумує всякі дурниці. А буває, що він не знаходить
на мене часу, тому що багато працює. Коли він злий на мене, з ним краще
не сперечатися. Краще покірно погодитися, все одно не вийдеш переможцем,
але до кінця дня він мені все пробачає.
Мені хочеться, щоб така
дружба була вічною і віриться, що зараз з усіх думок в його голові є
одна маленька про мене, про друга, який пише про нього нариси, з лютою
ненавистю дивиться на нього під час сварки, а потім всеодно мириться. І
щоб не сталося, треба зауважити, що я дуже радий нашому знайомству і
нашій дружбі.
<span>Ви були в лісі, коли там панує зима? Не кожного року о такій порі ліс буває таким красивим, нині він незвичайний — чарівливий. Заходиш у це царство неземної краси й опиняєшся в полоні дивовижних вражень, коли навіть слова сказати не можеш голосно, аби не сполохати якогось дива. Он дерева набрали на своє гілля стільки пухнастого снігу, що здається не витримають дрібненькі галузки, і зрине вниз білий водоспад. Усі дерева, кущі стоять припорошені сніжинками, ніби готуючись до якогось балу. Хочеться розмовляти пошепки. Та снігурі зовсім на це не зважають, їм приємно перелітати з гілки на гілку й струшувати сніг. Білочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й довколишніх птахів, які відразу злітають, якщо десь осиплеться сніг. І ліс наповнюється поодинокими звуками, такими ніжними й неповторними, ніби сама природа щось шепоче. Десь пташка обізветься, десь прошелестить сніг, сиплючись до підніжжя дерев. Так приємно стояти й слухати ліс.</span>
Я пишаюся своїм другом тому,що він завжди підтримає мене у тяжкій ситуації,даси мені корисну пораду.Коли мені погано він мене веселить,і підбадьорує.
Я хочу йому подякувати за всі хвилини проведені разом,а ще..Мій друг дуже старанно вчиться І допомагає мені,інколи..Він любить природу,садить дерева,а я йому допомагаю,тому що краще у двох,ніж одному,як кажуть.
1. Разом з усіми тристасімдесятьмачотирьма участниками конференції ми відправились у Харків. 2. Наша база знаходилась в вісімсотсорокодному кілометрі від міста. 3. Під час експедиції полярники пройшли понад тисячадев'ядсотп'ядесятвісім кілометрів. 4. Ми витратили трицілихчетвертої баків води. 5. Досить важко видати книгу із сімтисячтристадев'яностоп'ятьма кресленнями. 6. Цар Леонід з триста спартанців в Фермопельском ущелині прикривав відступ грецьких військ.
