Привести речення згідно чинним нормам. Це контроль,аналіз та виправлення оригіналу
В усному мовленні розрізняють словесний і логічний наголоси. Словесним наголосом називається виділення одного з складів у слові посиленням голосу, збільшенням тривалості, зміною тону (підвищенням або зниженням). Один з цих способів, як правило, є основним, а інші відіграють допоміжну роль. У деяких мовах (литовській, сербохорватській, словенській, китайській, японській) наголошений склад виділяється зміною висоти тону. Такий наголос називається музичним, або тонічним.
В українській мові наголошений склад виділяється насамперед більшою силою голосу. Такий наголос називається динамічним, або силовим. Подібним способом виділяється наголошений склад у російській, білоруській, польській, чеській, болгарській, німецькій, французькій мовах, хоч сила наголосу в них і неоднакова. В українській мові наголос порівняно слабкий. Наголошений склад не різко виділяється з-поміж ненаголошених. Він мало зосереджує на собі видихової енергії, а тому її вистачає для повнозвучної вимови голосних і в ненаголошених складах.
Наголос в багатьох мовах закріплений за певним складом чи морфологічним компонентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. Наприклад, у французькій, вірменській, турецькій мовах він падає на останній склад слова. У польській - на передостанній. Переважно на другому складі від кінця наголос також в італійській, іспанській і румунській мовах. Перший склад слова наголошується в чеській, угорській, фінській, естонській, латиській, шведській, норвезькій, датській, голландській. Здебільшого на перший склад припадає наголос також в англійській мові. У німецькій наголошується переважно корінь.
В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос різномісний, або вільний. Він може падати в різних словах на будь-який склад: сОнце, водА, дІяти, варИти, віднестИ; вИкоханий, занЕдбаний, досконАлий, розповіднИй. Щоб знати його місце в слові, треба знати саме це слово. Український наголос рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах слова, наприклад: веснА - вЕсни, кнИжка - книжкИ, землЯ - зЕмлю, дЕрево - дерЕва, вікнО - вІкна, робітнИк - робітникА.
Наголос в українській мові є додатковим засобом розрізнення слів і їх форм. Тільки за допомогою наголосу можна визначити лексичне значення слів у таких парах, як вИгода і вигОда, зАхват і захвАт, пОділ і подІл, пОра і порА, лІкарський і лікАрський, понЯтий і понятИй, похІдний і похіднИй, склАдний і складнИй та інших. Ще частіше наголосом розрізняється граматичне значення слів, наприклад: вЕсни, новИни, книжкИ, ниткИ, дерЕва, вІкна - називний відм. множини і веснИ, новинИ, кнИжки, нИтки, дЕрева, вікнА - родовий відм. однини. У ряді дієслів з допомогою наголосу розрізняється недоконаний і доконаний вид. Наприклад: відкликАти - відклИкати, перемірЯти - перемІряти, підсипАти - підсИпати, пізнаЮ - пізнАю.
Червоненька (вона моя ) жіночій рід ; однина .
вишня (вона моя ) жіночій рід ; однина .
маленька та ягода теж так .
білий (він мій ) чоловічий рід ;однина . сніг теж так .
свіжа (вона моя ) жіночій рід; однина .
весняне (воно моє ) середній рід однина сонце велике викно теж так....
<span>Жінка... Скільки
асоціацій виникає при згадуванні цього
слова. Вона — мати, господиня, берегиня домашнього вогнища,
вірна дружина. Але перш за все, вона — індивідуальна й неповторна особистість, що поєднує в собі певні
риси, притаманні лише їй одній. Протягом століть, чи
навіть тисячоліть, перед людством стоїть
питання: яке місце відведено жінці в суспільстві? Де та сама сходинка, яку повинні посідати представниці прекрасної статі? Цьому питанню приділяється велике значення. Якщо звернутися до історії, то на
багатьох прикладах можна побачити, що ставлення до жінки в різних країнах було різним. Проте, одразу звернаємо увагу на те, що ніколи і ніде шлях жінки не був легким. Жінку завжди переслідували, її поглядам не
довіряли, уважаючи їх хибними і приреченими на поразку.</span>
<span>Наприклад, у Арабських еміратах та деяких країнах Африки погляди й думки жінки нічого не значать. Перед нами постає образ слухняної рабині, яка повністю підпорядкована своєму чоловікові: носить паранджу, готує їжу, домогосподарює (або виконує суто жіночу роботу). Жінка
в цих країнах не мае права сідати за стіл, доки її чоловік не поїсть, казати свою думку та взагалі балакати. У більш розвинутнх державах роль жінки зводиться до народження і виховання дітей. Це її найважливіше призначення. </span>
<span>В Україні жінка здавна мала надзничайно високий суспільний авторитет. Українські жінки залишили великий слід в історії та інших видах
мистецтва. Про рівність української жінки і чоловіка перед Богом записано було ще в першому нашому правовому документі — "Руській правді" Ярослава Мудрого. Тільки в атмосфері високої поваги до жінки могла з'явитися така видатна історична постать, як княгиня Ольга — дружина князя Ігоря і мати князя Святослава. В умовах пізнього Середньовіччя фундатором першого нашого університету — Києво-Могилянської академії - стала Гальшка Гулевичівна. Це свідчення можливості для української жінки повною мірою демонструвати свою громадянську позицію. Розкутість нашої жінки давала їй можливість повною мірою розкрити свої творчі
можливості. Імена Марії Чурай, Марка Вовчка, Ольги Кобиляиської, Лесі України, Олени Пчілки, Христі Алчевської, Катерини Білокур, Олени Теліги, Ліни Костенко складають гордість України.
Яка ж уява складається про жінку сучасного суспільства? В умовах незалежності для нашої жінки відкрилися нові можливості для самореалізації. І невдовзі ми зможемо побачити не лише
жінку-дипломата, жінку- академіка чи жінку-міністра, а й жінку-президента. Це відкриє нові можливості для України, бо жінки відносяться до проблем більш відповідально (3 учiнівського твору).</span>
Якісні прикметники мають ступінь порівняння наприклад : довгий,довший, найдовший. Присвійні прикметники показуючи приналежність предмета наприклад : Романа, вчительки. Відносні прикметники показують до чого відноситься предмет наприклад : шкільний, домашній.