<span>украïнська вишивка дуже часто зображує різну символику: калину, виноград,троянди та волошки
</span>з рушником робилось багато речей: зустрiчали дитину,хрестили,благословляли на одруження
у вишивцi викоистовували зображення різних птахів: соловейка,голуба,пiвня.зозулі
Головними героями більшості творів відомого американського письменника Д. Лондона є мужні люди, які приваблюють нас своєю сміливістю, рішучістю і силою духу. За своє життя він зустрічав багато таких людей серед моряків, золотошукачів і представників інших професій, в яких саме такі якості завжди були найголовнішими. У той же час письменник мав змогу спостерігати, як люди, сильні фізично і морально, прибувши на Аляску, поступово втрачали кращі людські якості, забували про людські обов’язки щодо друзів, про взаємодопомогу та турботу про оточуючих. І все це відбувалося тому, що вони засліплювалися жагою збагачення, жагою стати найсильнішими за рахунок золота, а не за рахунок справжніх людських якостей. Саме з цієї причини Д. Лондон і створив оповідання під назвою «Жага до життя», в якому головним героєм стала людина, яка зрозуміла, що не золото та багатство головне в нашому житті.
Автор у цьому оповіданні навіть імені не надає своєму героєві, бо на його місці може бути-будь хто, будь-хто може зрозуміти, що головними цінностями у нашому житті є не гроші, а справжні людські якості – дружба, взаємодопомога і турбота про інших. Тому й називає письменник головного героя просто Людиною, але Людиною з великої літери. І це достатньо символічно, тому що ця Людина у всіх випробуваннях на своєму життєвому шляху на втрачає людського обличчя. Головний герой оповідання завжди поводиться у відповідності з нормами моралі, і це на відміну від іншого персонажу, очі якого засліплені блиском золота, а душа якого затьмарена жагою до збагачення. Ім’я цього персонажу у творі Д. Лондона «Жага до життя» – Білл.
Протиставлення двох чоловіків дає нам змогу краще зрозуміти, хто з них обрав дійсно правильний шлях. За сюжетом оповідання Білл зраджує свого напарника і залишає його без підтримки у складній, навіть небезпечній ситуації. Його товариш ледве тягає ноги, кульгає, одну з ніг він підвернув. Але для Білла головне – це золото, він не може його кинути, бо жага до збагачення переважила в цій людині всі інші почуття, навіть інстинкт самозбереження. А той, хто залишився справжньою Людиною, йде по слідам Білла і спостерігає все, що відбувається з його недавнім товаришем.
В решті-решт Людина бачить, що Білл так і не кинув золота, саме тому він і загинув. Це досить гіркий урок для інших. Перш за все це трапилося тому, що Білл втратив людські почуття і бачив перед собою лише блиск золота. Він був надто жадібний, але чи потрібно тепер йому золото? Та мертвим вже нічого не потрібно і не має ніякої користі бути майже багатою людиною і загинути. Краще вижити, навіть відмовившись від мішка з цим презренним металом. Людина це розуміє і залишає золото, яке в тих обставинах було лише зайвим у дорозі тягарем. Відчуваючи надзвичайний голод, Людина все ж-таки залишає останки Білла, по-людськи ставиться до нього і до мертвого, навіть після того, як Білл його зрадив. Зібравши усі сили, що залишилися, Людина бореться із хворим вовком і перемагає його у жорстокому нерівному двобою. Перемагає Людина і страшний холод Аляски. Не дає вона смертельним золотим блиском занапастити свою душу. Перемагає, бо у всіх випробуваннях залишається сильнішою. Залишається сильнішою не завдяки багатству, а завдяки тому, що у найскладніших ситуаціях не втрачає людські цінності и завжди залишається Людиною з великої літери.
Одяг у діда вічно забризканий глиною або глеєм. Але до того всі звикли, бо дід колодязник. На вигляд дід маленький, низенький, худий і трохи сутулий. Кажуть, колись був рудим. Але тепер чуб у нього білий, “їжачком” підстрижений. Під широким носом – коротенькі вуса.
Є в діда помічник. Це сірий, маленький, кругленький, як огірочок, коник. Дід вигадав йому чудернацьке ймення. Коня звуть Архімед.
Покликала діда молодиця. Діти вкинули в колодязь лампу, тепер мусила ходити за три кілометри по воду. Благала допомогти.
Вода в колодязі переливалась сизими, лискучими колами і тхнула гасом. Примірявся дід недовго. Познімав з воза свої інструменти, плюнув у долоні й заходився обтісувати дубові колоди. Невдовзі два вінки цямрини були готові.
Потім дід поліз у колодязь, жінка спустила цеберку, і він обережно зібрав гас.
Коли треба було виливати воду, дід надів на Архімеда хомут, прилаштував барок, на товстій линві спустив у колодязь важке цебро, сам став на цямрину. Набрав у цебер води, поклав канат на коліща.
Архімед рушив, коліща запищало, і з темної глибини колодязя швидко піднімалася вгору чорна важка баддя. Коли дід схопив її за товсту дужку, кінь зупинився як укопаний.
Дід вилив воду, опустив цебер назад у темний отвір колодязя, накинув канат знов на коліща. Архімед ворухнув нашорошеними вухами і позадкував до колодязя. Залізний цебер спускався до води, натягував канат, той тягнув барок та посторонки.
Виливши воду, дід поміняв два вінки цямрини, що всотали в себе гас, і до вечора все було закінчено. Із джерела в колодязь набігла свіжа вода. “Пийте на здоров’я!” – сказав весело дід