Характеристика Захара Беркута Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. «…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота». Риси характеру Захара Беркута добрий і волелюбний; відвертий і чесний; працьовитий; розсудливий і мужній; витриманий. Найповніше розкривається характер Захара Беркута у грізний для його народу час, коли він стає на чолі тухольської громади у боротьбі з монгольськими нападниками. Саме він складає план знищення монголів, на його заклик приходять на допомогу тухольцям верховинці й загіряни, він безпосередньо керує боротьбою тухольців. І в цій боротьбі найбільше проявляється його мужність, світлий розум і передбачливість. Він пропонує не відбити напад монголів, а розгромити ворога в тухольській долині, щоб захистити сусідні села від несподіваного нападу монголів. Ним керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадського обов’язку, яке тісно зв’язане з глибоким патріотизмом, у Захара Беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією силою своєї душі він любить сина, але коли Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима і частина тухольців просить Захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. Захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів — верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі»,— каже Захар Беркут, затамовуючи біль у душі. Він підкоряє свої батьківські почуття громадянським інтересам. І його відповідь посланцеві Бурунди звучить твердо і переконливо: «Або ми всі погинемо, або ви всі — іншого вибору нема». Коли ж вдруге заходить мова про долю його сина, якого можна було врятувати, відпустивши живими ватажків монгольського війська, Захар Беркут і тут проявляє свою принциповість і твердість переконань. Він не може навіть тоді, коли монгольське військо знищене, прийняти пропозицію Бурунди, бо знає, який це підступний і жорстокий ворог. Бурунда ніколи не забуде загибелі свого війська і наведе на тухольців ще страшнішу силу. «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!» — каже Захар Беркут. Своєю рукою посилає він величезний камінь у купу, де, крім ворогів був і його син. Після того як Захар послав смертельну зброю, він «тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко». Ось як дорого коштував йому той останній удар по ворогу. Можливо, від цього він так раптово і помирає. Але яку силу духу, твердість і стійкість він проявляє перед цим, у грізний для свого народу час. Слід підкреслити і чесність старого Захара. («Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові».) Він прекрасний у всьому, навіть у своїй смерті. У своїй останній промові перед громадою Захар говорить про те, що тухольці перемогли ворога не лише своєю зброєю, а й мудрістю і дружбою, згуртованістю, висловлює впевненість у щасливому майбутньому рідного народу. Як заповіт нащадкам звучать його слова: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить нас». В образі Захара Беркута втілені мудрість, мрії і прагнення народу.
В основе сюжета рассказа Николая Лескова «Человек на часах» лежит нравственная проблема. Это проблема человеческого долга. Герой рассказа, часовой дворцового караула Постников, оказывается перед сложнейшим выбором. Стоя на часах у будки, он видит тонущего в ледяной воде Невы человека. Кругом ночь. Долг человечности и людской совести зовут солдата спасти тонущего. «Непослушное сердце» - так ощущает его Постников.
Но покидать пост часовому ни в коем случае нельзя. Его ждут суровое наказание, трибунал, каторга, вплоть до расстрела. Во времена царя Николая I России в войсках были приняты такие правила. Долг службы и страх держат солдата на месте. В итоге солдат не выдерживает, вытаскивает тонущего из воды, и, разумеется, попадается начальству.
Композиция рассказа Н. Лескова «Человек на часах» построена хронологически. Сначала это ощущения самого Постникова, стоящего перед выбором. Затем описываются дальнейшие действия его начальства. Автор иронично пишет, как воспринимают известие о спасении человека: «Беда! Страшное несчастие постигло!». И начинается возня карьеристов, для которых главное – не наградить спасителя, а скрыть сам случай того, что солдат покинул пост.
Художественными приемами Лескова преимущественно являются ирония, иногда сарказм.
Идея рассказа Н. Лескова «Человек на часах» - нелепость и бесчеловечность системы, которая построена на страхе и «показухе». В такой системе живое, человеческое отступают на задний план, а главное – формальности, «вид».
Бессовестным образом полицмейстер и подполковник, Кокошкин и Свиньин «заметают следы» подвига часового. Медаль о спасении присваивается другому человеку. Это офицер, который «засек» Постникова «на месте преступления». Они обманывают даже самого спасенного, который хочет помолиться за спасителя в храме.
Тема рассказа Н. Лескова «человек на часах» - тема совести, тема человечности, тема свободы, тема бездушного формализма.
Центральные образы рассказа «Человек на часах»: это образ самого Постникова, человека, верного как долгу, так и человечности. Он по-христиански смирен и терпелив, видимо, даже его фамилия выбрана автором не случайно. Постников способен жертвовать собой ради другого. Это простой и забитый человек, он искренне считает, что «Богу и государю виноват», отойдя от никому не нужной караульной будки и спасши человеческую жизнь.
Также интересен образ Свиньина. Это тип человека, погрязшего в формализме. Его фамилия тоже из разряда «говорящих». Больше всего Свиньина интересуют карьера и мнение о нем начальства. Он сначала сажает Постникова в карцер, а потом приказывает наказать палками: мол, и так легко отделался. Спасение человека он презрительно называет «гуманерией». Свой абсурдный приказ подполковник покрывает пустословием: «нечего разводить либеральные идеи!».
Вынужден повиноваться ему и капитан Миллер. Этот умный человек, один из окружающих его военных туполобов, уважает подвиг Постникова, может быть, больше, чем сам солдат. Но формальный долг опять-таки велит ему слушаться старших по званию, и он наказывает Постникова.
Был уже вечер,на улице было не холодно ,бегали,веселились дети.Только один ребенок не веселился в этот день.Миша сидел у окна и смотрел на их веселье.31 декабря был суетливым днем для его матери.Она готовила разные вкусности,из кухни несло ароматом новогодних блюд."Миш,смотри все на улице бегают,смеются.а ты что такой грустный,может и ты тоже выйдешь,погуляешь?"Миша не мог веселится в этот предноовгодний день.Все потому,что в Новый год не будет присутствовать Мишин папа.Он находился очень далеко,такая у него была работа.Вдруг позвонил домашний телефон,мама взяла трубку. Миша сразу понял что это папа и попросил с ним поговорить.
-Пап,я очень скучаю,ты приедешь на Новый год?
-Да ,приеду,сынок,обязательно приеду!
-А вдруг ты опять врешь,ты же не приехал на тот Новый год!И сейчас не приедешь.
-Сынок,я не врал,протсо такие были обстоятельства.
Миша бросил трубку и заплакал.
Вот уже на часах пол двенадцатого ночи.Уже накрыт стол,свечи,Огоньки на елке.Но Мишу не веселит яркая обстановка.
Уже без пяти двенадцать.
-Все будет хорошо,папа приедет,он же обещал!
-Нет ,он не приедет.
-Сынок,папа не сдержал свое обещание в тот раз,но во второй раз он так не сделает.
Вот уже стрелка часов доходит ровно до двенадцати,бьют куранты.И тут Мища услышал.как открылась дверь.
-Это папа,папа!-Миша выходит из-за стола и бежит к двери.Увидев папу,он прыгнул ему на шею,-Папа ,ты все-таки приехал!...
Уже за окнами слышны громкие взрывы салютов,и самые радостные слова"С Новым годом!"
