Владик промовив, що велич завжди ходить у парі зі скромністю та додав, що цієї людини не можна не поважати.
Брянський сказав Євгенові, щоб він запам'ятав те місце, бо після війни вони приїдуть туди відпочивати.
Журавлик заспівав радісно, щоб не звали його журавликом, щоб він не журився, а звали його веселиком, щоб веселився.
Мама-іменник, десять-числівник, на-займенник, працювати-дієслово, книжка-іменник, у-займенник, солодкий-прикметник, три-числівник, навчатися-дієслово, веселий-прикметник, школа-іменник, зелений-прикметник, бігти-дієслово, вчитель-іменник, співати-дієслово, в сонячний-прикметник, шість-числівник, під іменник. На 5 груп. Ім. називає живу чи неживу істоту, числ-числа, займ-зєдную слова в речення, дієс-дію, прикм-ознаку.
ЗРІДКА - РІДКО, БЛИСНЕ - БЛИСК.
Граматична основа простого речення, як правило, складається з підмета і присудка- головних членів речення (у реченні Я розповідаю підметом є слово я, присудком- розповідаю).
Проте у деяких реченнях (односкладних) вона може бути представлена одним головним членом (Світає. Встаю. Йду. Думаю.)
Речення, в яких є лише граматична основа, називається непоширеними.( Ліс<span> шумить</span>)
Ті, в котрих є хоча б один другорядний член речення- поширеними. (Ніч<span> прийшла в місто</span>).
<span> Речення можуть поширюватися означеннями й додатками, але не обставинами (Глибокі борозни літ (М. Хвильовий)), оскільки обставина передбачає наявність дієслова-присудка. Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, от, он (Ось іКаховка (О. Довженко)).</span>
<span>У називних реченнях може бути наявна оцінка предмета чи явища мовцем, що виражається різноманітними частками та окличною інтонацією (<span>От тобі й </span>свято! Ну ймісто<span>! Що за </span>нахаба!)</span>
<span>Називні речення найчастіше вживаються в художньому, публіцистичному і розмовному стилях мовлення (Вечір<span>. </span>Тиша<span>. </span>Зорі).</span>
<span> </span>
По єдиному зразку- за єдиним зразком
Різка біль- різкий біль