Упродовж попередніх п’яти років Данило Галицький двічі відмовився від титулу короля: уперше через те, що посольство застало його не на рідній землі – князь тільки-но прибув до Кракова; удруге корона була надіслана без оголошення походу проти Данилових ворогів, на що він сказав: “Рать татарська не перестає. Зле вони живуть із нами. Та як можу я прийняти вінець без підмоги твоєї?”. Джерела кажуть, що і втретє у князя не було наміру давати згоду, проте він був змушений дослухатися до слів своєї матері Анни та польських князів Сомовита й Болеслава Сором’язливого: “Прийняв би ти вінець, а ми (готові) єсьмо на підмогу проти поганих”… Якими ж насправді були інтереси обох сторін у цій гучній події? За одними даними, згода Данила Галицького була зумовлена постійною небезпекою нападів з боку монголів, а Святий Престол, надсилаючи корону, мав на меті залучити Русь до церковної унії. Проте, інші джерела зазначають, що коронація була вигіднішою саме папському престолові: в цей час папа виношував ідею антитатарської коаліції, до якої прагнув долучити ряд інших європейських держав. Звичайно, найбільшу надію Рим покладав на Галицько-Волинську державу. Проте Данило Галицький був не стільки зацікавлений у зведенні рахунків із татарами, скільки у вирішенні стосунків із північними сусідами – ятвягами і литовцями. Проте, як свідчать літописці, великі надії молодого короля на допомогу з боку європейських держав не були виправдані. Данилові Галицькому, як і раніше доводилося самотужки воювати з ворогом. Перебудовуючи фортеці, реорганізовуючи війська, правителеві, на щастя, вдавалося успішно боротися і перемагати монголів і без сторонньої допомоги. Тож, можливо, першопричини прийняття позитивного рішення щодо коронації лежать не на поверхні – у межах площини боротьби з монголами, а дещо глибше? У 1252-1253 роках довкола Данила Галицького склалися декілька інших політичних обставин, що спонукали його до прийняття корони: по-перше, він брав участь у війні католицьких монархів за австрійську спадщину, з метою посадити на престол свого сина – Романа. Будучи коронованим, він мав змогу виступати на рівних правах із королем Чехії та князями Польщі у цій боротьбі. Другою причиною стала війна з Литвою, правитель якої – Міндовг незадовго до цього прийняв католицизм і також коронувався. Попри всі припущення, що їх усіляко приводять історики, із упевненістю можна сказати, що важливим наслідком коронації був факт надбання рівних прав із іншими коронованими особами Європи.
Актуальность исследования. Изучение проблем происхождения ряда современных народов Северного Кавказа неразрывно связано с этнокультурной историей автохтонных племен кобанской культуры и ираноязычных кочевников - скифов и сарматов. Выяснение специфики этнических процессов, протекавших в среде оседлого и кочевого населения этого региона, может способствовать воссозданию объективной картины этногенеза народов Северного Кавказа.
Трудности исследования этнических общностей в Предкавказье в эпоху раннего железного века состоят в том, что эта территория представляла собой своеобразную контактную зону, место столкновения и взаимодействия племенных объединений, различных по этническим признакам и хозяйственному укладу. Культура населения этого региона носила смешанный характер. Проблема определения этнического состава населения в зонах наибольшего взаимодействия древних племен весьма сложна. Противоречивый характер сведений античных авторов, неопределенность в интерпретации археологических источников заставляют критически подходить к проблеме переходного периода от скифского времени к раннесарматской культуре и далее к среднесарматскому периоду.
В картине описано как царь сидит гордо на троне, разговаривая со своими советниками при этом весь взгляд, вся суть, самое главное относится именно к царю, то есть царь главнее всех, это и хотел донести до нас художник данной картины
5) Потсдамская конференция <span>3) преобразование наркоматов в министерства </span><span>1) «дело врачей» </span><span>4) XX съезд КПСС </span><span>2) события в Новочеркасске</span>