1 <span>1
</span>-Не смейся, не смейся, батьку! - сказал наконец старший из них.
<span><span>2
</span> -- Э, э, э! что же это вы, хлопцы, так притихли? -- сказал
наконец Бульба</span><span><span>3
</span> -- Здравствуй! Что, во Христа веруешь?</span><span><span>4
</span>"Он хорошо говорит", -- подумал Бульба.</span><span><span>5
</span> -- И это добрый -- враг
бы не взял его! -- вояка!</span><span><span>6
</span> -- Скоро нам будет видно, -- сказала проводница, -- мы
подходим к месту</span><span><span>7
</span> -- Постой, батько!</span><span><span>8
</span> -- Много между нами есть
старших и советом умнейших, но коли меня почтили, то мой совет: не терять,
товарищи, времени и гнаться за татарином.</span><span><span>9
</span> "А вот есть
же!" -- сказал и выступил вперед Мосий Шило.</span><span><span>10 </span> -- Долго же я
спал! -- сказал Тарас,</span><span><span>11 </span> -- О, не можно любезный пан, не можно! -- сказал со вздохом
Янкель</span><span><span>12 </span> <span>-- А коли за мною, так за мною же! -- сказал Тарас</span></span>
<span> <span> ЮРКО</span></span><span><span>«Він
радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на
матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «... Юркові хотілося не йти, а
бігти, не мовчати, а співати» • «Він демонстративно відвернувся, не бажаючи
вступати з нею ні в які розмови... Спочатку Юркові подобалась її увага, але
скоро та увага стала йому надокучати й заважати» • «Це я набрехав, щоб
побачити, чи ти розумна... » • «Знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи
не схвилював Юрка» • «Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме
своїм товаришам, як вони заздритимуть. Він ішов і пританцьовував» • «Про себе
Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з
нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася» • «Після
того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали
його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними
знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що
дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не
почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота». • «А поки їхав у
машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І,
переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б...» 3.1.2.
Орієнтовний </span><span>планхарактеристики образу Юрка. 1) Юрко — міський
хлопець. 2) Риси характеру героя: а) брехливий і жорстокий; б) грубий у
ставленні до Тосі; В) байдужий до страждань качки-матері та її дітей; г)
хвалькуватий та підступний. 3) Юрко — уособлення людської жорстокості.</span></span><span> ТОСЯ
</span><span>«Вона,
відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була
не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він...» •
«А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе
ніяково й пригнічено. Її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби
зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились». • «Вона з
першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його
товаристві, не спускала з нього очей». • «Випусти... бо вони повмирають без
води». • «У її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли
вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати». • «Вона хотіла податися разом
із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало
бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло
його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його
розповідей». • «Спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як
сонячне проміння падає на землю… Потім з кленового полінця робила свистка, але
всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж
зеленим звуком. Притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла
підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не
бажала повідати своїх думок».</span>
Жил, был, Илья Муромец. Он был наисильнейший богатырём. У него был могучий враг "Соловей Разбойник". "Соловей Разбойник" однажды хотел напасть на село где жил Илья Муромец. Илья Муромец узнал об этом, и отозвался на бой. Начали они бой. Дерутся они, дерутся, и вот Илья Муромец нанёс сильный удар по "Соловью Разбойнику", и Илья Муромец выйграл этот могучий бой. И он спас своё село от нападения страшного врага. И стал Илья Муромец жить, да поживать счастливо.