Відомо, що перший період творчості Шекспіра сповнений життєрадісних надій. Отже в трагедії "Ромео і Джульєтта" образи головних героїв оповиті красою, це - саме життя. Головні герої виборюють право на особисте щастя. <span>Але вже тут бачимо, що особисте й суспільне надто вже тісно пов'язані у людському житті. </span> <span>Трагедія розповідає про кохання. Та на перешкоді йому стає давня ворожнеча двох знатних родів: бійкою й убитими закінчуються зустрічі не тільки панів Монтеккі й Капулетті, а навіть і їхніх слуг. Отже, не бути коханню за вибором серця, а бути шлюбу за вибором батьків. Така собі домашня неволя, тим гірша, що постати проти неї - постати проти батька, матері, двоюрідного брата - словом, проти тих, кого теж любиш. І якби справа була тільки в коханні, може, наші герої і скорилися б. </span> <span>Але вони вже почали сумніватися у досі незаперечних законах і звичаях, честь імені для них уже не закриває світ і світло: "Троянда буде пахнути трояндою, хоч називай її трояндою, хоч ні". Ці молоді люди вчаться цінувати особистість, а не титул чи рід. </span> <span>На допомогу їм приходить монах Лоренцо - філософ, природознавець. </span> <span>У боротьбі за волю і право жити не за забутими канонами сивої давнини мужніють характери героїв. їм протистоять не люди, з якими можна порозумітися, можна викликати на двобій і перемогти чи вмерти, - їм протистоїть незрима і страшна сила середньовіччя, яка затискувала у свої лещата людей будь-якого класу і регламентувала їхні вчинки. Ще недавно безтурботна дівчинка, і ще декілька днів тому веселий юнак приречені, але відчайдушно б'ються. їхнє гасло ще незрозуміле їм самим, вони ще вважають, що змагаються за кохання. Але насправді їхнє гасло "Свобода або смерть!" </span> <span>Так трагедія наближається до фіналу. На смерть, нехай "тимчасову", йде Джульєтта, яку вже вирішено віддати графу Парісу. Тут треба додати, що наречений цінує наречену і прихильний, до неї, він красень, багатій і аристократ. Батьки обрали для доньки найкращого серед кандидатів у чоловіки, ми з цим цілком згодні. У Паріса є тільки один недолік: Джульєтта любить не його. Паріс здобував за звичаєм прихильність батьків, а треба було - дочки. Отже, молодий граф молодий тільки за віком, а насправді старий. Не за віком, звісна річ. Отже, і Паріс, і Тібальт, і навіть життєрадісний Меркуціо з його творчою снагою та гумором - всі вони супротивники наших молодих героїв... </span> <span>По смерті Ромео і Джульєтта, "медовий місяць" яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти. </span> <span>Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід. </span> <span>Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об'єдналися, вони тепер "кревні" і згасла столітня і безглузда ворожнеча. </span> <span>Перемога! </span> <span>Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту...</span>
Очень понравилась книга. Читала ее года 2 назад, подробностей не помню, но расскажу по сегодняшним впечатлениям и воспоминаниям. Больше всего впечатлило описание природы, величественных озер, лесов, гор. После прочтения этой книги мне впервые действительно захотелось поехать в Америку, но не в те штаты, где сейчас высятся небоскребы, а туда, где еще сохранилась красота природы, увидеть своими глазами хоть что-то из того, что так вдохновило Ф.Купера. Очень интересно было читать про историю колонизации, про первых поселенцев, про эти войны, а самое интересное - это было описание коренных племен, которые в романе автор разделил на положительных и отрицательных. Читала все 5 романов по хронологии, чтобы было понятнее и интереснее, из них всех эта - самая любимая часть, и еще "Зверобой". Именно с нее все и началось, так она впечатлила, что и остальные захотелось прочитать. Ну а в "Последнем из могикан" очень понравились и полюбились главные герои. Девушки такие нежные, и в то же время сильные, главный герой отважный Натти Бампо, а больше всего впечатлили герои индейцев - Чингачгук и Ункас. Сколько благородства и романтики в их образах! Сколько слез было пролито в конце романа! Такие романы, конечно, больше для детей и юношества, хотя, у Купера немало и философских рассуждений на тему религии, истории. Я прочитала уже будучи взрослой,в институте, но была и до сих пор под большим впечатлением. С этих книг Купера началось мое увлечение историей и культурой Америки, коренными народами. Так же у Ф. Купера могу посоветовать похожие романы "Вайандоте, или хижина на холме", "Долина Виш-Тон-Виш" и "Прогалины в дубровах". Кому понравился "Последний из могикан" - понравятся и эти. В общем говоря, мне роман показался очень романтичным, возвышенным, местами наивным, не совсем реальным, но очень понравился, запал в сердце. Это одна из моих любимых книг навсегда.
