Відомо, що перший період творчості Шекспіра сповнений життєрадісних надій. Отже в трагедії "Ромео і Джульєтта" образи головних героїв оповиті красою, це - саме життя. Головні герої виборюють право на особисте щастя. <span>Але вже тут бачимо, що особисте й суспільне надто вже тісно пов'язані у людському житті. </span> <span>Трагедія розповідає про кохання. Та на перешкоді йому стає давня ворожнеча двох знатних родів: бійкою й убитими закінчуються зустрічі не тільки панів Монтеккі й Капулетті, а навіть і їхніх слуг. Отже, не бути коханню за вибором серця, а бути шлюбу за вибором батьків. Така собі домашня неволя, тим гірша, що постати проти неї - постати проти батька, матері, двоюрідного брата - словом, проти тих, кого теж любиш. І якби справа була тільки в коханні, може, наші герої і скорилися б. </span> <span>Але вони вже почали сумніватися у досі незаперечних законах і звичаях, честь імені для них уже не закриває світ і світло: "Троянда буде пахнути трояндою, хоч називай її трояндою, хоч ні". Ці молоді люди вчаться цінувати особистість, а не титул чи рід. </span> <span>На допомогу їм приходить монах Лоренцо - філософ, природознавець. </span> <span>У боротьбі за волю і право жити не за забутими канонами сивої давнини мужніють характери героїв. їм протистоять не люди, з якими можна порозумітися, можна викликати на двобій і перемогти чи вмерти, - їм протистоїть незрима і страшна сила середньовіччя, яка затискувала у свої лещата людей будь-якого класу і регламентувала їхні вчинки. Ще недавно безтурботна дівчинка, і ще декілька днів тому веселий юнак приречені, але відчайдушно б'ються. їхнє гасло ще незрозуміле їм самим, вони ще вважають, що змагаються за кохання. Але насправді їхнє гасло "Свобода або смерть!" </span> <span>Так трагедія наближається до фіналу. На смерть, нехай "тимчасову", йде Джульєтта, яку вже вирішено віддати графу Парісу. Тут треба додати, що наречений цінує наречену і прихильний, до неї, він красень, багатій і аристократ. Батьки обрали для доньки найкращого серед кандидатів у чоловіки, ми з цим цілком згодні. У Паріса є тільки один недолік: Джульєтта любить не його. Паріс здобував за звичаєм прихильність батьків, а треба було - дочки. Отже, молодий граф молодий тільки за віком, а насправді старий. Не за віком, звісна річ. Отже, і Паріс, і Тібальт, і навіть життєрадісний Меркуціо з його творчою снагою та гумором - всі вони супротивники наших молодих героїв... </span> <span>По смерті Ромео і Джульєтта, "медовий місяць" яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти. </span> <span>Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід. </span> <span>Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об'єдналися, вони тепер "кревні" і згасла столітня і безглузда ворожнеча. </span> <span>Перемога! </span> <span>Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту...</span>
Читать надо было, а не умолять всем подряд.А. С. Пушкин написал повесть «Дубровский». В ней главный герой – Владимир Дубровский.Дубровский был высоким, красивым, храбрым. Он носил чин офицера. Очень любил своего отца, ради которого и ушел в отставку.Владимир получил письмо, в котором было написано, что все имение, которое было у Дубровского – старшего переходит Троекурову, и решается приехать к отцу. Но когда он к нему приезжает, Дубровский – старший умирает прямо на руках у своего сына.Вскоре после смерти отца к Дубровскому приходит извещение, что дом и все, что осталось, после суда переходит к Троекурову. Жители Кистеневки не хотели переходить к другому хозяину, и поэтому Дубровский решается спалить дом и увести жителей в лес.Чтобы прокормить свой народ, Дубровский становится разбойником. Ему приходится останавливать на дорогах богатых помещиков и грабить их, не давая им проходу.Дубровский очень хочет отомстить Троекурову. И вдруг Дубровскому везет: благодаря поддельному паспорту, перехваченному у Дефоржа, который собирался устроиться учителем французского языка у Троекурова, он сам устроился учителем у своего врага.Дубровский ждал удобного случая для мести, но встретился с Машей, дочкой Троекурова, и влюбился в нее. Из-за любви к Маше он не смог отомстить Троекурову. Но любовь Дубровского к Маше оказалась неудачной, потому что Маша вышла поневоле замуж за соседа. Дубровский хотел ее спасти, но безуспешно.Я считаю, что Дубровский стал разбойником поневоле, потому что ему надо было прокормить своих людей.
Один человек строил стену в квартире, чтобы отгородиться от соседей. Сначала построил тонкую стенку- соседей было через нее слышно. Потом он приставил в стенке книжный стеллаж. Стало тише, но ночью еще была слышна громкая соседская музыка. Затем он проложил место между стеллажом и стенкой толстым ватным одеялом. А чтобы оно не падало, закрепил концы его на стеллаже тяжелыми цветочными горшками. Стало еще тише, но со временем одеяло сползло. Тогда разъяренный человек встал на стремянку и стал расправлять одеяло, натягивая его и кладя сверху тяжелые чемоданы. Он не удержался. Стремянка упала. Стеллаж на нее. Стеллаж сломался, Книги рассыпались. Горшки разбились, чемоданы упали и раскрылись, из них все выпало. Человек сломал ногу и взвыл, когда на него сверху спланировало теплое одеяло. А от соседей по-прежнему продолжала доноситься веселая громкая музыка. Так и остался он у разбитого корыта.
“Молчать и гибнуть” - вот духовный обет влюбленного телеграфиста. И все-таки он нарушает его, напоминая о себе своей единственной и недоступной Мадонне. Это поддерживает в его душе надежду, дает ему силы переносить страдание любви. Любви страстной, испепеляющей которую он готов унести с собой в потусторонний мир. Смерть не страшит героя. Любовь сильнее смерти. <span>Он благодарен той, которая вызвала в его сердце это прекрасное чувство, возвысившее его, МАЛЕНЬКОГО ЧЕЛОВЕКА, над огромным суетным миром, миром несправедливости и злобы. Именно поэтому, уходя из жизни, он благословляет свою возлюбленную: “Да святится имя твое”.