Порозуміння та єднання людей в екстремальній ситуації (за твором Джеймса Олдріджа «Останній дюйм») Зумій примусити серце, нерви, тіло собі служити. Р. Кіплінг Джеймс Олдрідж в оповіді «Останній дюйм» зображує події, які вражають своєю гостротою й проникливістю, показує силу волі й силу духу людини в екстремальних обставинах на межі можливого. Професіональний пілот Бен — самодостатня особистість. Досвідченого професіонала, льотчика малої авіації з двадцятирічним стажем ніби цілком влаштовує його життя, та неспокій і сумніви заповнюють душу. Через специфіку роботи пілота дружина та син майже не бачать Бена. Сином, Деві, опікується тільки мати. Дружина Бена за роки постійної відсутності чоловіка звикла до свого самотнього життя і стала байдужою до батька свого сина. Мені здається, що такі взаємини між подружжям не могли не вплинути на характер і вчинки сина, який ріс невпевненим і плаксивим хлопчиком. Спроби батька налагодити теплі стосунки та порозумітися з ним не мали успіху. Бен не відчував духовного зв'язку з рідною дитиною й шкодував з цього приводу. Спроби дійти злагоди закінчувалися роздратуванням батька та слізьми сина. Багато було причин для таких складних відносин: байдужість дружини до його роботи та особи, егоїзм і самого Бена, який не намагався щось змінити в їх спільному житті. Упродовж двадцяти років своєї непростої роботи Бен не спромігся як слід облаштувати сімейне життя. Одного разу вийшло так, що дружина поїхала і Бен залишився наодинці з десятирічним хлопчиком. Розгублений батько не уявляє як порозумітися з сином. Та якось Бен узявся за складну небезпечну роботу — зйомку фільму про акул у їхньому звичному середовищі — океані. І намагаючись зблизитися з сином, вирішив взяти його з собою у складний політ. Батько й раніше при нагоді завжди намагався зацікавити сина романтикою своєї професії. Бен вчив сина керувати літаком, пояснював йому всі незрозумілі життєві питання, але це виходило різко й грубо, нерідко доводило сина до сліз. Думаю, Бен любив сина, але настільки не звик піклуватися про дитину, що навіть забув узяти на завдання питну воду для хлопчика, захвативши тільки пиво та їжу. Залишивши хлопчика біля літака, Бен почав виконувати свою роботу. У цій бухті мешкало багато акул, вона так і звалася «акуляча». Потрапити в бухту й вибратися з неї можна було тільки літаком. На мій погляд, Бен узяв із собою сина, не усвідомлюючи всю серйозність та небезпечність цієї подорожі. В океані акули напали на Вена, розшматували йому м'язи, пошкодили кінцівки. У такій скрутній ситуації Вен поводиться як людина з невичерпними потенційними можливостями сильного характеру. Батько усвідомлює, якщо він помре, хлопчик залишиться один, і доля його буде трагічною. Так настав час самого важливого випробування для Бена, ось де і знадобилися сила волі, загартованість, мужній спокій справжнього чоловіка. Ці риси він набув на своїй небезпечній роботі, і, завдяки їм, не скорився, як здавалось, непереборним обставинам. Так Бен, фізично виснажений, слабкий, з пошкодженими кінцівками, постійно втрачаючи свідомість, керує діями сина, знаходить ті єдині вірні слова, які впливають на свідомість сина, спонукають його до справжніх вчинків. Хлопчик — дитина — виконав майже неможливе: затягнув батька в літак і, керуючись його настановами, впорався з літаком, вирахував останній дюйм і вдало виконав політ. Це сталося тільки тому, що насправді Бен дуже любив свого сина «суворою любов'ю». Він зробив усе можливе, щоб його син подолав останній дюйм у боротьбі за життя. Я впевнений, Деві більше не буде плаксою після всього, що випало на його долю. <span>Минув деякий час, і Бен вилікувався, хоча став калікою. Після одужання він ясно відчув, що «життя, яке йому подарував хлопчик», ще знадобиться йому. Треба до серця сина знайти ключ. Я думаю, батько знайде цей ключ і здолає «останній дюйм» у відносинах із сином. Цей дюйм, який розділяє «всіх і вся» дуже нелегко здолати, якщо не бути справжнім майстром, та Бен справжній майстер і справжня людина, він обов'язково подолає цей останній дюйм.</span>
Жил-был Иван дурак, его прозвали нынче так в народе. Любил он петь и танцывать, но вот науку не любил он изучать. Ему твердили палкой колотили ему не так не сяк, а потому что он дурак которого прозвали так. Прошли года и парень этот стал знаменитым человеком. Любовью, добротой и смехом стал Ваня милым человеком) Мораль сей басни такова, не смейся ты над человеком никогда!
<span>2. Вік (25 років) </span><span>3. Служив королю Річарду . </span><span>4. Лицар сміливий , мужній , чесний . </span><span>5. Айвенго на турнірі (не пам*ятаю) </span><span>6. Портрет героя </span><span>7. <span>Ставлення до інших героїв : </span> Позитивне Негативне </span><span>до простого народу до всіх норманів </span>до слабкого полу до євреїв <span> 8. Айвенго --- захисник Ребеки (дуже порядна людина , і пам*ятав добро що йому зробила ця дівчина) </span><span>9. Подальша доля (одружився на Ровені і вірне служіння королю .</span>
Юшка Юшка - главный герой одноименного рассказа А. П. Платонова; рано состарившийся бедняга, больной чахоткой; помощник кузнеца в одном городке. Юшка - добросердечный человек. Несмотря на негатив и оскорбления, которые сыпались в его адрес из-за физической несостоятельности, он сумел сохранить любовь к людям и окружающей его действительности. На самом деле, он бедный юродивый, страдающий от чахотки. Юшка плохо выглядит. В свои сорок лет он похож на сморщившегося старика. Он мал ростом и худощавый. Вместо усов и бороды на лице пара редких седых волос. Одежда у него вся старая, потрепанная. Он ни на что не тратит денег, чтоб откладывать до лета, а потом отвозить одной девушке-сироте за учебу в пансионе. Он давно заботится о ней, как о родной дочери. Жители города так и полагают, что он уезжает в деревню к дочери. Девушка учится на врача, чтобы вылечить Юшку от чахотки, но не успевает. Бедняга с годами становится слабее и уже не может переносить насмешек окружающих. В один день его толкает в грудь какой-то озлобленный прохожий. Юшка падает и, ударившись о землю, умирает. Окружающих людей он раздражал своей непохожестью на них и неизменной добротой. Каждый раз, услышав что-нибудь обидное в свой адрес, он не обижался, а только говорил, что они так своеобразно проявляют к нему любовь. К тому же он был убежден, что нужен людям, о чем часто говорил дочери кузнеца, на которого работал. Когда он умер, стало понятно, зачем он был нужен всем. Они на нем срывали свою природную злость, а когда некому было сказать обидное слово, начали ругаться друг с другом. При жизни герой работал помощником преуспевающего кузнеца. Несмотря на свою немощность, с утра до вечера помогал носить воду и уголь, раздувал мехом горн и т.д. Очень трепетно относился к окружающей природе - любил аромат цветов, красоту бабочек и разных жучков, мог часами гладить кору на деревьях. Только на природе он отдыхал душой и забывал о своем недуге.
Чацкий испытывает к Софье искреннюю, горячую любовь. Он объясняется ей в любви при первом появлении. В Чацком нет никакой скрытности, никакой фальши. О силе и характере его чувства можно судить по словам о Молчалине, обращенным к Софье:
Но есть ли в нем та страсть? то чувство? Пылкость та?
Чтоб, кроме вас, ему мир целый
Казался прах и суета?
Тяжело переживает Чацкий разочарование в любимой девушке. В запальчивости он упрекает ее даже в том, в чем она перед ним не виновата:
Зачем меня надеждой завлекли?
Зачем мне прямо не сказали,
Что все прошедшее вы обратили в смех?
<span>Гончаров по этому поводу отмечает, что Чацкий разыграл сцену ревности, не имея на то никакого права. Это говорит не только о слепоте влюбленной Софьи, но и слепоте влюбленного Чацкого. Традиционный любовный треугольник «сломан». P.S </span><span><u>Читай внимательно там много цитат доказзнающих это. чацкий буквально врывается в сюжет. он влюблен и очень рад видеть софью после долгой разлуки. он как бы ослеплен своей любовью и не сразу понимает что софья к нему холодна. позже он терзается кого же она любит. почитай статью Гончарова "Мильон терзаний" она тебе очень поможет понять комедию</u></span>
Здесь поэт делится с читателями собственными мыслями и чувствами, говорит о своих родителях, рассказывает о любви к родной земле.Сергей Есенин рассказывает нам именно о себе, своей судьбе, личных переживаниях и воспоминаниях.Главной темой стихотворения стало расставание поэта с его родной землёй, матерью и отцом. Для Сергея Есенина Родина едина во всех её проявлениях. Берёзы, луна, старый клён – всё это неотделимо от образа родной земли. В каждой веточке, листочке, отражении луны в воде поэт видит свою Русь.
