<span>Вересень</span><span> Назва першого місяця осені філологи пов’язують
з вересом – рослиною, поширеною майже
на всій території України. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця
жовтня. Але саме у вересні рожево-бузкове суцвіття вересу найпишніше вкриває
соснові бори, торф’яники та піщані пагорби. </span><span> Сучасна офіційна назва вересня набула в
Україні сталого вжитку відносно недавно – на початку ХХ століття. Доти кожний регіон мав свою „домашню” назву. У давньоруській мові
зустрічається „офіційна” назва – „руєн”.
Паралельно з руном уживалася й назва – „зарев”. Ці назви, на думку мовознавців, походять від
жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя). У книжній мові періоду
Київської Русі зустрічається також назва „варєснець”,
яка також пов’язана з вересом.</span><span> На західноукраїнських землях відомими є
назви „маїк” (починають маятися,
тобто зеленіти ранні сходи озимини) і „сівень”
– пора масового висівання збіжжя. </span><span> Проте у переважній більшості європейських
мов вживається латинська назва – „сентембер”,
що означає сьомий, адже у Давньому Римі цей місяць і справді був сьомим,
оскільки річне літочислення брало свій початок з березня. З прийняттям нового, григоріанського
календаря, в якому початок нового року було перенесено на січень, назву місяця
залишили старою. </span><span> Із середини вересня починається масовий
відліт птахів у вирій. Колись, побачивши у небі ключ журавлів, наші пращури
приказували: „Із чужої сторононьки
повертайтесь додомоньку!” При цьому загортали в хустинку грудочку землі і
тримали її до весни. Весною, побачивши перший журавлиний ключ, землю закопували
на полі чи городі, щоб весна була щедрою і буйною. </span><span> Кожний місяць має свої головні дні. Для
вересня таким днем є 14 вересня – день Семена, початок справжньої осені. „Хто не посіє до Семена, в того життя буде
злиденне”, – мовить народне
прислів’я. Саме до цієї дати селяни поспішали посіяти озиму пшеницю. </span><span> Від цього дня ткачі встановлювали свої
верстати і починали ткати килими. Бралися за роботу й усі інші сільські
майстри: столярі, стельмахи, ковалі. </span><span> Від „Семена” починали копати картоплю. У
полі чи городі розкладали вогнище, пекли картоплю з нового урожаю, їли і гріли
руки – „щоб не мерзли взимку”. </span><span> Існувало вірування, що в цей день горобці
злітаються в очерет і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці – чортове,
а поза міркою – людське. Тому, мовляв, після „Семена” горобців по селах стає
менше. </span><span> Із „Семеном” пов’язували і початок церковного року, який широко
відзначали ще у XVIII столітті у Києві та його околицях. </span>
Переглядаючи альбом репродукцій відомого майстра книжкової ілюстрації, заслуженого діяча мистецтв Анатолія Базилевича, ми захоплюємось своєрідністю, багатогранністю таланту, широтою творчого діапазону художника. В його доробку знаходимо ілюстрації до творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя, Марка Вовчка, Я. Гашека, М. Шолохова та інших.Визначальна риса самобутньої мистецької особистості -риродне почуття, гумору. Саме у цьому виявляється органічна близькість художника до фольклору, який живить мистецтво не лише образами, а й художніми прийомами.У моєму житті мистецтво займає важливе місце. Воно є особливою формою суспільної свідомості, яка дає уявлення про художньо-образне життя суспільства, зокрема людини. Образотворчим мистецтвом я захоплювався з раннього дитинства, навіть встиг навчатися в художній школі. На мою думку, я просто не маю права не згадати про найзагадковіший його світовий шедевр.
Леонардо да Вінчі – один з найвидатніших діячів Італійського Відродження. Він непорушно вірив у силу людського розуму. Мистецтво для нього було засобом пізнання природи і законів краси. Саме цей чоловік між 1503 і 1505 рр. написав «Джоконду». Це найбільш відома картина у всій історії живопису.
Досі не з’ясовано, кого насправді зображено на картині. Це жінка віком від двадцяти семи до тридцяти двох років. Вона поважно сидить в кріслі і ласкаво усміхається. Глянеш вперше – в її очах безмежне щастя, глянеш вдруге – глибокий смуток.
Ми нерідко чуємо, що має бути "національна свідомість". Але що ж саме мається на увазі?
По-перше, йдеться про патріотизм. Національна свідомість не може існувати без нього. Справжній громадянин мусить пишатися своєю Батьківщиною. Але самої гордості мало. Варто вміти боротися за її честь та гідність, бути відповідальним за неї.
Ми всі народжуємося людьми, але особистістю і громадянином потрібно себе зробити. Потрібно виховувати себе з самого дитинства, а не очікувати, що все це потім прийде саме. Не можна очікувати, що за нас громадянами будуть хтось інші.
Важливим компонентом національної свідомості є небайдужість до того, що відбувається в державі. Справжній патріот повинен мати активну громадянську позицію і не нехтувати своїми громадянськими обов'язками.
У скрутні часи пробудження національної свідомості буде найбільш доцільним. Нажаль, не завжди мирне небо над головою, тому за нього доводиться боротися.
У малих дітей варто з самого початку плекати любов і повагу до рідної країни. Батьки завжди є прикладом для малечі, тому вони самі мають бути в очах дітлахів справжніми громадянами.
Людина, що є національно свідомою не стане смітити на природі, ворувати, нечемно поводитися з іншими людьми. Така людина вже дійсно є розумною достойною та обізнаною. Вона є справжнім взірцем.
Варто рівнятися саме на таку людину. Якщо всі люди нашої держави будуть мати національну свідомість - рівень життя буде набагато вищим. Тому що, хоч ми не завжди це визнаємо, дуже багато чого залежить саме від нас.
Якщо ти хочеш високу оцінку, ти повинен підготувати реферат.
<span>зерно-зернятко, зерновий </span>
<span> поле -польовий, польовка полечко </span>
<span>зелений -зелень, прозелень, зазеленів </span>
<span>добрий-доброта, добрішати, придобритися, </span>
<span>високий-висота, висотка, височенний, </span>
<span>ходити -ходіння, приходити, ходьба </span>
<span>писати -письмо, писемність, писемний</span>