Однажды летом, я вышла гулять с друзьями. Мне стало очень жарко, и узнав у друга то что на улице было +37 градусов. Мы пошли за мороженным и на реку Волгу. Мы купались и играли в мяч. Позже мы пошли кататься на катамаране и увидели много карасей. Было весело, я не когда не забуду этот жаркий день.
Ответ. Бабушка. Женщина которая любит и лелеет детей, но против других взрослых не пойдёт.
Мама. Женщина которая любит своего сына но ругает если он балуется.
Как-то так.
Маленький принц, хозяин далекой планеты, где можно посмотреть закат много раз подряд, просто передвигая стул, покидает свою планету. Зачем? Именно в момент расставания с цветком, Роза и Маленький принц понимают, насколько они не правильно любят, и какова на самом деле любовь. Это ребенок, который любит цветок и страдает от капризов цветка. «Надо было судить не по словам, а по делам. Она дарила мне свой аромат, озаряла мою жизнь. Я не должен был бежать. За этими жалкими хитростями и уловками я должен был угадать нежность» . Не так ли ведут себя взрослые и не очень люди, пытаясь завоевать любовь? При прощании Роза признается Маленькому принцу в любви. Как мы похожи! Мужчины, женщины, взрослые, дети и старики капризничая, обижаясь на окружающих, становящиеся «демонами» . И все ради одного «докажи те мне, что вы меня любите» . Но разве любовь требует доказательств? Как понять и главное прожить в истиной любви, которой посвящено столько философий, культурных произведений? Ревность, вытекающая от желания властвовать над «любимым» , ненависть, от которой всего один шаг до любви, счастье союза и трагедии непонимания – все это время, потраченное человечеством на «любовь» . Сколько же его потеряно? И есть ли действительно счастливый конец у сказок о любви? Сколько мы теряем времени в поисках ее, хотя могли бы скрасить свое одиночество, если бы действительно смотрели в одну сторону. Совершенно не похожая на человека Роза, и совершенно «не взрослый» мальчик, находят ответ на этот вопрос, быстрее, чем мы. А кому-то на это не хватает даже жизни. Что же такое любовь? Мальчик, заботится о Розе, она беспомощна, ее надо оберегать – точно так же как мы заботимся о своих детях. Любить это еще и давать свободу, как это сделала роза, когда принц отправился в путешествие. Есть ли у нас примеры такой истинной любви?
- Добрый день, - сказал он.
Перед ним был сад, полный роз.
- Добрый день, - отозвались розы.
И Маленький принц увидел, что все они похожи на его цветок.
- Кто вы? - спросил он, пораженный.
- Мы - розы, - отвечали розы.
- Вот как... - промолвил Маленький принц.
И почувствовал себя очень-очень несчастным. Его красавица
говорила ему, что подобных ей нет во всей вселенной. И вот перед ним
пять тысяч точно таких же цветов в одном только саду!
"Как бы она рассердилась, если бы увидела их! - подумал Маленький
принц. - Она бы ужасно раскашлялась и сделала вид, что умирает, лишь
бы не показаться смешной. А мне пришлось бы ходить за ней, как за
больной, ведь иначе она и вправду бы умерла, лишь бы унизить и меня
тоже..."
А потом он подумал: "Я-то воображал, что владею единственным в мире
цветком, какого больше ни у кого и нигде нет, а это была самая
обыкновенная роза. Только всего у меня и было что простая роза да три
вулкана ростом мне по колено, и то один из них потух и, может быть,
навсегда... какой же я после этого принц..."
Он лег в траву и заплакал.
Починаючи роботу над романом, Чарльз Діккенс мав намір написати щось на зразок популярних творів про «благородних розбійників», які б протиставлялись бездуховній бюрократичній машині держави. Але поступово цей задум змінився. Діккенс був добре обізнаний з життям мешканців «лондонського дна», щоб покладати надію на їхнє «благородство».У передмові до роману, написаній через три роки після виходу друком першого видання, автор стверджував, що його головне завдання - показати «сувору правду». Відмовившись від зовнішніх ефектів, він написав проблемний соціальний твір.Уже з перших його сторінок читача оточує атмосфера страждання, морального і фізичного. Зловісними і потворними постають вулиці великих і маленьких міст. Для Діккенса ніби не існує палаців, чудових парків та розкішних магазинів. Дія твору відбувається в нетрях, де мешкають бідняки.Зовсім неромантично Діккенс змальовує злочинне середовище. Шокує набір соціальних типів, зображених письменником, - виплодів лондонського дна: проститутки Ненсі, убивці Білла, ватажка групи кишенькових злодіїв Фейгіна. В них вже нічого не залишилося від того культу «благородних» злочинців, який створили письменники-романтики. Персонажі англійського письменника огидні, їхня психологія цілком сформована способом їхнього життя. Їхній побут, кімнати з павуками і мишами, хаосом і занедбаністю, найкраще характеризують примітивізм їхнього духовного світу.Діккенс не обмежується докладними реалістичними замальовками життя злочинних кіл, а й подає картину страждань усіх нижчих верств населення вікторіанської Англії: знедолені помирають від голоду, невинність потерпає від несправедливості закону, а лиходії натомість процвітають.<span>Найбільше від соціальних проблем потерпають діти. Недосвідчені й кинуті напризволяще, вони надто слабкі, аби опиратися злидням, хворобам і підступності дорослих. Символом загальнолюдського страждання є сторінки роману, які розповідають про перебування хлопців у робітничому домі. Гостро і сатирично зображає Діккенс «церемонію» обіду, за яким подавали таку мізерну порцію каші, яку хлопці зїдали зі швидкістю думки. Увесь гіркий досвід маленьких волоцюг увібрала в себе розповідь про те, як Олівер Твіст прямує до Лондона. Самотній, голодний, брудний і нещасний, зі скривавленими, побитими ногами, він пішки іде англійськими містечками, і ніхто не звертає на нього увагу, і ніхто не підтримує його.</span>Тема дитячих страждань надає діккенсівській соціальній критиці особливої гостроти і значення. У своєму романі він на практиці запроваджує новий етичний критерій оцінки цивілізації. На думку романіста, доказом моральної розвиненості певного суспільства є його ставлення до найменш захищених соціальних груп, однією з яких є діти. З цього погляду Англія 1830-1840-х років не витримує жодної критики. Бо не можна визнати ані моральним, ані справедливим такий стан речей, коли основою соціальної поведінки його членів є егоїзм і суто матеріальні інтереси, першими жертвами є невинні діти. Усім змістом роману Діккенс закликає реформувати суспільний лад, знайти якусь систему, яка б могла полегшити стан бідних, зменшила б кількість страждання у всесвіті.Роман Чарльза Діккенса можна прочитати і під іншим кутом зору: не тільки як гостру соціальну критику, а й як твір з глибинним філософським змістом, як притчу про добро і зло. «Пригоди Олівера Твіста» є «романом виховання», який на прикладі долі головного героя розповідає про те, як людина, завдяки випробовуванням долі, виховує в собі найкращі людські якості: моральну стійкість, вміння любити тих, хто страждає, щирість, жертовність.<span>Таким чином, тема дитинства розкривається Чарльзом Діккенсом глибоко і всебічно: образи дітей, в яких втілені найкращі людські риси, стають символами беззахисності людини в суспільстві. Відповідно своїй естетичній програмі письменник намагається знайти вирішення цих проблем за допомогою добра і справедливості.</span>