Одного разу мати покликала мене : "Юрчику, дивись якого бутузика я принесла ".Я побіг додому .Мати тримала кошик, у ній на підстилці з трав та листя був хтось товстий у срібній шкірці. ми зайшли до кімнати, підійшли до дивану. "нужбо , вилазь, малий, не бійся", запропонувала мати. з кошика з"явилася продовгувата мордочка з чорним носиком, сяючими оченятами та дуже маленькими стоячими вушками. сейчас еще продолжение напишу
Лiтечко краснее,лiтечко тепле<span>є</span> прийшло до нас.Принесло воно з собою сонечко,аромат квiтiв та лiтнi канiкули.Моя улюблена пора року-це лiто.Всi <span>ї</span>дять вiдпочивати на море,рiчку чи до бабусi в село.Можна вiдпочити вiд шкiльних вправ та мати багато вiльного часу.Я допомагаю батькам на городi та часто вiдпочиваю биля рiчки.Менi дуже подоба<span>є</span>ться загоряти,ниряти на глибину.Я з моми друзями ходжу кожен день на рiчку.
Дома я можу робити рiзнi вправи,щоб загартовуватися.А коли я у бабусi-пити парне молочко та допомогати по iз братом.Менi дуже подоба<span>ється л</span>iто-це моя найулюбленiша пора року!
Вишеньки
Леся Українка
Поблискують черешеньки
в листі зелененькім,
черешеньки ваблять очі
діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлопчаточко
під деревцем скачуть,
простягають рученята
та мало не плачуть.
раді б вишню з’їсти,
та високо лізти,
ой раді зірвати,
та годі дістати!
- Ой вишеньки-черешеньки,
червонії, спілі,
чого ж бо ви так високо
виросли на гіллі?
- Ой того ми так високо
виросли на гіллі, -
якби зросли низесенько,
чи то ж бо доспіли?
Объяснение:
складні речення з різними типами зв'язку: 2, 4, 7, 10, 11
Вечірній час і тепло ,ось про ,що думала дівчинка,коли замріяно дивилася у вікно.А там йшов дощ уже другу години,дуже сильний та холодний .Погода здавалася на перший погляд жахливою та неприємною.Але чи справді це так?
Дівчинка прислухалася і щось почула крізь відчинене вікно,вона чула дивні звуки.Вона ще не знала,але це була музика дощових крапель,коли уже мама їй розказала про таку незвичайну музику дівчинка.Ця мелодія могла дати відповідь на багато запитань,та розказати багато чого цікавого,але після себе вона залишила ще більше питань і загадок.Але все ж кожного вечора,коли йшов дощ, дівчинка тихо сиділа ,і замріяно слухала,як музика дощових крапель розповідає їй все все.
Я вважаю, що в наш час книжки не потрібні. Тому, що маємо багато технологій, які дозволяють займатися без книжок і носити важкі портфелі.
