<span>1497г. - Судебник Ивана Третьего. Закрепощение крестьян. Введение Юрьева дня</span><span>1581г. - Введение заповедных лет. Запрещение перехода крестьян от феодала к феодалу в Юрьев день.</span><span>1597г . - Указ об "урочных летах", установление 5- летнего срока сыска беглых крестьян.</span><span>1607г. - Установление 15 - летнего срока сыска беглых крестьян.</span><span>1649г. - Соборное Уложение. Установление бессрочного срока сыска беглых крестьян.</span>
Паризька мирна конференція проходила з перервами від 18 січня 1919 по 21 січня 1920. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні, 14 формально знаходились у стані війни (фактично допомагали лише економічними засобами) і 3 новостворені держави. Найчисельнішою була американська делегація, число співробітників якої досягло 1300. Вперше в історії дипломатії переможені держави не брали участі в переговорах. На конференцію Німеччина і її колишні союзники були допущені лише тоді, коли були вироблені проекти мирних договорів з ними. Учасники конференції офіційно названі «Союзні та здружені держави» з самого початку роботи були поділені на чотири нерівноправні категорії:
Країни учасники війни, що мають інтереси загального характеру і беруть участь у всіх засіданнях та в роботі всіх комісій (Велика Британія, Французька республіка, Королівство Італія, США, Японська імперія).
Країни учасники війни, що мають інтереси часткового характеру (Бельгія, Бразильська республіка, Британські домініони, Королівство Румунія, КСХС).
Держави, які знаходяться в стані розриву дипломатичних відносин з Німеччиною і її союзниками (в основному латиноамериканські країни).
Держави, що знаходяться в процесі утворення (Польська республіка, Чехословацька республіка та ін. запрошувались однією з п'яти великих держав на засідання, що їх стосувалися). Радянську Росію до участі в роботі конференції не було запрошено.
Головну роль відігравала «Рада трьох» на чолі з прем'єр-міністром Великої Британії Ллойд-Джорджем, Французької республіки — Клемансо і президентом США — Вільсоном.
Також роль на конференції відігравала «Рада чотирьох»: ті ж самі та прем'єр Королівства Італія В. Е. Орландо. Крім «Ради чотирьох» найважливіші рішення приймались також «Радою десяти», яка складалась з глав урядів і міністрів закордонних справ США, Великої Британії, Французької республіки, Королівства Італія та Японської імперії. З самого початку роботи конференції проявились суперечності між найбільшими країнами з усіх питань, які розглядались. Засідання проходили у гострих дискусіях, які інколи загрожували зривом роботи конференції. Найгостріші суперечності проявились між Французькою республікою, США та Великою Британією при опрацюванні статей Версальського договору, статуту Ліги Націй. Президент США Вудро Вільсон наполягав на розгляді в першу чергу питання про створення Ліги Націй та її Статуту, в той час як Ж. Клемансо на передній план висував укладення договору з Німеччиною. 28.4.1919 після тривалих дискусій був прийнятий спільний американо-британський проект статуту, який не врахував пропозиції Французької республіки про створення штабу і збройних сил Ліги Націй. Статут Ліги Націй за пропозицією Вудро Вільсона включався як невід'ємна частина у всі мирні договори.
<span>В 1903-1914 гг. во главе правительства стоял Джованни Джолитти. Он был убеждён, что противостоять социалистам можно, лишь выдвинув альтернативный проект реформ. Благодаря усилиям его правительства, были национализированы железные дороги и многие частные предприятия, было реформировано трудовое законодательство, были разрешены профсоюзы и стачки, был отменён имущественный и образовательный ценз. Италия шла по пути демократизации и либерализации. Джолитти проводил курс широких социальных реформ за счёт укрепления роли государства в экономической сфере.
</span>
Процесс образования русского централизованного государства начался во второй половине XIII в. и завершился в начале XVI столетия. В это время была ликвидирована политическая независимость ряда важнейших русских княжеств и феодальных республик. К Москве были присоединены суздальско-нижегородские, ростовские, ярославские, тверские, новгородские земли, что означало образование единой государственной территории и начало перестройки политической системы, завершившейся установлением самодержавия в России.
К процессу образования российского централизованного государства привели определенные экономические, социальные, политические и духовные предпосылки.
Существуют различные точки зрения по вопросу о причинах образования централизованного государства. Одни историки считают, что причины политической централизации и сам ее процесс в России были такими же, как и в странах Западной Европы. Они полагают, что материальной основой образования единого Российского государства с центром в Москве было появление в XIV в. в русских землях таких признаков раннебуржуазных отношений, как развитие ремесла, торговли и рынка (Ж. Дюби).
Большинство отечественных историков придерживаются мнения о том, что ни подъем производительных сил в сельском хозяйстве, ни развитие ремесла и торговли, ни рост городов как экономических центров в XIV–XV столетиях не являются свидетельством зарождения раннебуржуазных отношений. Процесс образования единого российского государства происходил на феодальной основе (М.М. Горинов, А.А. Горский, А.А. Данилов и др.).
Главную экономическую причину образования централизованного государства они видят в развитии феодальных отношений «вширь» и «вглубь». Происходило распределение этих отношений на всю территорию Северо-Восточной Руси и появление наряду с вотчинами условного феодального землевладения.
Развитие условного феодального землевладения сопровождалось усилением феодальной эксплуатации и обострением социальных противоречий в стране - между крестьянами и феодалами, между различными группами феодалов за владение крестьянами. Средние и мелкие феодалы нуждались в сильной централизованной власти, которая могла бы держать в повиновении крестьян и ограничивать феодальные права и привилегии бояр-вотчинников.
В качестве внутриполитической причины сторонники данной концепции образования единого Российского государства называют возвышение и рост политического влияния нескольких феодальных центров: Москвы, Твери, Суздаля, претендующих на объединение вокруг себя остальных русских земель. Происходит процесс усиления княжеской власти, стремящейся подчинить себе удельных князей и бояр-вотчинников.
По мнению ряда ученых, в XIV–XV вв. на Руси был восстановлен домонгольский уровень в развитии сельского хозяйства. Наиболее быстрое его восстановление и развитие происходили в северо-восточных русских землях. Свободная крестьянская община почти полностью была поглощена феодальным государством.
