<span>Главные герои: полицейский надзиратель Очумелов, мастер
Хрюкин, городовой Елдырин, генеральский повар Прохор.<span>
Содержание:<span> Собака укусила мастера Хрюкина, и он,
возмущаясь, показывает всем укушенный палец. Подошедший полицейский надзиратель
Очумелов тоже возмущен и кричит на городового, чтобы тот немедленно
"истребил собаку", но тут кто-то говорит, что это, вроде бы,
генеральская собачка, и Очумелов меняется в лице. Он уже начинает кричать на
мужика, которого укусила собака, и обвинять его в том, что тот сам
"расковырял палец гвоздиком". Пока толпа рассуждала, чья это собака,
Очумелов менял свое мнение несколько раз, и, когда генеральский повар Прохор
сказал, что у генерала таких собак "отродясь не бывало", он снова
кричит, что собаку нужно истребить, потому что она бродячая. И вдруг Прохор
сообщает, что это собака "генералова брата", Очумелов снова
"заливается улыбкой умиления", говоря о собаке, и грозит укушенному
мужику: "Я еще доберусь до тебя!"
Мое отношение:
отрицательное ко всем героям произведения, все чего-то боятся, трясутся,
особенно Очумелов и Елдырин, мерзкие продажные душонки.</span></span></span>
<span>ибо мудрость жизни всегда глубже и обширнее мудрости людей мудрась в познание самого себя</span>
У частинах від 1 до 4 описано життя дитини і матері. Жінка підкидає дитину під воротами двох старих бездітних хуторян Насті і Трохима. Ідилічно змальоване їх подружнє життя: вони зростали разом, побрались, важкою працею заробили собі статок. Але велика печаль спіткала обох — не мали вони дітей. Тому великою радістю для старих став їх прийомний син Марко. Через деякий час у домі з’являється молодиця, яка проситься у найми, бо ж тепер багато клопотів, у домі дитина. Важливим моментом у сюжеті повісті є готовність Ганни служити за будь-яку плату. Але вражає справедливість, чесність, вміння поважати працю Трохима. Він твердо знає, що важка праця коштує хороших грошей. Наймичка несамовито працювала, у рядках поеми описано як день і ніч не відходила молодиця від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала чим могла свій гріх. І тільки вночі дозволяла собі плакати. З четвертої по восьму частину Марко — дорослий, його мати-наймичка уже стара жінка. Марко чумакує, його прийомну матір поховали, а старий дід ледь пережив таку втрату. Перенести це нещастя йому помагала Ганна, вона весь цей час у родині, помітно, що вже давно вона стала її членом. Наймичку питає Трохим про те, з ким слід одружувати Марка. Мудрою і вистражданою колись була порада наймички. Нехай сам чоловік вибирає собі пару, саме так вчиняють люблячі й розумні батьки. Не шукаючи вигоди, вони дають дитині самій вибирати собі долю. Але відмовляється стати наймичка запрошеною матір’ю. Насправді вважає себе жінка великою грішницею, бо підкинула свою дитину. Суворо вона себе карає, а ще й скромна за характером і бідна, тому думає, що не має ані морального, ані соціального права сидіти запрошеною матір’ю на весіллі серед чесних і багатих людей. Уходить Ганна замість весілля у паломництво до Києва. Дорогою Працює, а коли вертається до Марка, завжди гостинці несе всій родині. Тільки собі нічого не купує. Така самовідданість породжує і у невістці Катрі повагу до старої. Вона миє старій ноги, пропонує відпочинок і подальше спокійне життя у родині. Але Ганна продовжує спокутувати, вимолювати свій гріх: до самої смерті ходить молитися у Київ. І тільки перед самою смертю повертається до Марка. Готова вона унести таємницю народження Марка із собою у могилу, але той уже повернувся з чумакування. І зізнання матері стає кульмінацією поеми. Жінка вважає, що все життя «каралася», тобто себе карала за свій гріх, а перед смертю можна сказати, що вона справжня матір Марка. Дуже зрадів Марко, бо любив Ганну все життя як матір. Але своїм останнім покаранням зробила Ганна неможливість відчути синовнє визнання і любов.
Рассказ «Старый гриб» не
только приоткрывает нам тайну природы, но и заставляет задуматься над этой
проблемой. Автор побуждает нас быть защитниками, будущими разумными хозяевами
родной природы.
<span> </span>
Дід Платон в оповіданні "Ніч перед боєм" постає перед нами старим,але досвідченим та мудрим чоловіком,котрий був авторитетом для всіх молодих солдат. Дід перевозив молодих хлопців через річку, висловлюючи свою думку про життя, мудруючи та повчаючи. Це людина стара,але надзвичайно розумна та безстрашна,але наповнена мудрістю та досвідом. У діда був друг Савка, який також разом з ним допомогав переправляти хлопців на ту сторону річки. Дід Савка був бідно одягнений, на голові стирчала шапка,мов коров'ячий кізяк. Не дарма Савка та Платон є не лише сусідами,а й друзями,адже вдачею, розумом та досвідом вони надзвичайно схожі.