Алые паруса Сочинение по повести А. Грина «Алые паруса». Сегодняшняя жизнь не балует нас романтикой, чем-то приподнятым. Мы задыхаемся в будничных заботах и, вдруг сознавая это, подводим глаза к небу и словно поднимаемся. Но хватает нас ненадолго: обыденщина имеет свойство затягивать. И все реже и реже засматриваешься в голубую высоту или на яркие звезды. И приходится самого себя трясти, иначе рискуешь окончательно потонуть в быту и повседневных заботах. Своеобразным допингом, который, по моему мнению, имеет освежающее действие, книги Грина, гриновские образы, когда в суете сует открываешь «Бегущую по волнам», «Блистающий мир», «Алые паруса» - и утопаешь в них, как в море, как в солнечном свете. Перечитаем «Пурпуровые паруса»…
<span>В героях и обстоятельствах их жизни нет ничего сказочного. Можно узнать, например, Каперну - село, в котором живут грубые, не способны воспринимать мир во всем разнообразии красок и звуков люди. Их интересы не протягиваются дальше посещений трактира, вульгарных шуток, «грязных, как немытые ноги», анекдотов. Даже такое прекрасное чувство, как любовь, этим обывателям не дано пережить, все их ощущения являются приземленными и вульгарными: «Том, как ты вступил в брак?» - «Я поймал ее за юбку, когда она хотела выскочить от меня в окно». В этой затхлой и мертвящей атмосфере единым способом защиты собственной позиции и собственного же мировосприятия есть моральная стойкость, особый талант не уподобляться толпе. Поэтому чувство уважения ощущаешь к людям, похожим на Ассоль, которая не пришла в отчаяние в условиях невыносимой вульгарности, а сохранила поэтичность, незапятнанную моральную чистоту, свой взгляд на вещи. И в глубине души я убежден, что даже если бы Красные паруса не появились в ее жизни, Ассоль не предала бы свою натуру - осталась бы такой самой, как была; прозаичная жизнь Каперны не затронула бы ее. </span>
Події роману Стендаля "Червоне і чорне" відбуваються у Франції в період героїчної та романтичної епохи — доби Реставрації. Головний герой цього роману — простий селянський хлопець, син теслі — Жульєн Сорель. Особистість Жульєна героїчна, трагічна й суперечлива. Жульєн Сорель — носій ідей майбутньої революції, він постать незвичайна. Сорель не позбавлений честолюбних мрій, бажання діяти, посісти вище місце у суспільстві. Битий через фізичну слабкість, через те, що був несхожий на інших, розумний, чесний. Звідси походить потенційна революційність і протест в душі і діях Сореля, його готовність протистояти долі. Вихований на книжках і розповідях лікаря наполеонівської армії, юнак поринув у світ ілюзій, його ідеалом став Наполеон, який був як і він, плебеєм. Жульєн мріє стати єпископом, бо це звання відкриває шлях до всього: до багатства і до вищого світу. У дев'ятнадцять років Жульєн Сорель потрапив у будинок мера міста Вер'єр пана де Реналя, де він постає таємним борцем із соціальною системою. Сталося так, що він покохав пані де Реналь, але прагнення потрапити у вищий світ і бути коханцем знатної красуні не дозволило Жульєну побачити велике і чисте почуття, задля якого люди віддають своє багатство. Потім Жульєн Сорель потрапив у семінарію Безансона. Здається, тут юнак серед своїх, плебеїв. Але серед тупих, недалеких семінаристів він відчув тільки люту ненависть і відчуження. Через деякий час, завдяки рекомендаціям абата Пірара, Жульєн потрапив у Париж, в будинок маркіза де Ла-Моля. Він у вищому світі, працює в бібліотеці, пізнає світські манери. Мрія здійснилася — Жульєн досяг бажаної мети, його покохала знатна красуня — Матильда де Ла-Моль, дочка маркіза. Але його ілюзії, зіткнувшись з реальністю, руйнуються, бо маркіз ні за що не дає згоди на одруження своєї дочки з плебеєм, навіть дізнавшись, що у Матильди буде дитина від Жульєна. І ось, захищаючи свою честь, Сорель потрапляє у в'язницю. Чекаючи на страту, він відмовляється від будь-якої допомоги. Двобій із суспільством, із запрограмованою долею закінчується фізичною поразкою і водночас моральною перемогою головного героя твору, перемогою усього прогресивного над зашкарублим, консервативним, тобто поверненням героя до його незалежного і сильного духовного єства.
Історія Жульєна Сореля — це трагедія особистості, що кинула виклик суспільству. Жульен хотів довести, що такі, як він, заслуговують на кращу долю. Бунт Сореля — це спроба зруйнувати соціальні і моральні межі між плебеями та аристократами, і Жульен дуже швидко зрозумів справжній сенс життя, його нескладний механізм.
-привет.
-ну привет
слушай, давай помиримся? ты самый мой лучший друг. прости за все
-давай) и ты прости меня!
Читай на здоровье
Произведение построено по схеме «рассказ в рассказе». Старик делится историей своего чудесного спасения из великого водоворота Мальстрём, после которого герой поседел в одночасье.
Он с двумя братьями владел парусным судном и зарабатывал на жизнь ловлей рыбы. Однажды в море их настиг ураган необычайной силы, а после того, как парусник едва не погиб в волнах, героя затянуло прямо в водоворот:
Шхуна, казалось, повисла, задержанная какой-то волшебной силой, на половине своего пути в бездну, на внутренней поверхности огромной круглой воронки невероятной глубины; её совершенно гладкие стены можно было бы принять за черное дерево, если бы они не вращались с головокружительной быстротой и не отбрасывали от себя мерцающее, призрачное сияние лунных лучей, которые золотым потоком струились вдоль черных склонов, проникая далеко вглубь, в самые недра пропасти.
Рассказчику удалось спастись, так как он привязал себя к бочонку для воды, прыгнул с лодки в воду и, следовательно, погружался в воронку медленнее, чем предметы квадратной или любой другой формы.